Кулі за слова: чому вбивають мексиканських журналістів

251
Роздрукувати
Кулі за слова: чому вбивають мексиканських журналістів

Протягом останнього десятиліття Мексика стала однією з найнебезпечніших країн для журналістів, якщо не рахувати зон, де ведуться активні бойові дії. Вони говорять і пишуть про злочинні угруповання та їхні війни, і їх за це регулярно вбивають. Книжки, які вони встигли написати за життя, дозволяють зрозуміти, як злочинність переплітається у Мексиці з повсякденним життям, історіями звичайних людей – дітей, підлітків і дорослих – і політикою. У межах медіапроєкту "Люди з порожніх стільців" (#EmptyChairPeople) розповідаємо про переслідування та вбивства журналістів Мексики через їхню політичну позицію.

Одного листопадового ранку 2020 року Ізраель Васкес, 31-річний журналіст мексиканського онлайн-видання El Salmantino, приїхав на одну з вулиць міста Ґуанахуато, де у пластиковому мішку виявили розчленоване тіло людини. Він прибув на місце першим і збирався робити стрім. За словами деяких його колег, він також намагався захистити останки від руху автівок до прибуття інших, коли з однієї з них його розстріляли. Васкес помер у лікарні того ж дня.

Незадовго до того, у жовтні, у цьому районі міста Ґуанахуато знайшли щонайменше 59 тіл у схожих мішках, здебільшого юнаків і молодих жінок. Вбивства відбувалися буквально на вулицях міста, після чого родинам зниклих жертв повідомляли точне розташування ям, у яких захоронювали останки. El Salmantino, в якому працював Васкес, щодня пише про насильство, що панує у регіоні. У штаті Ґуанахуато, одному з найзаможніших у Мексиці, у середині 2020-го щодня відбувалося 14 убивств. Ця хвиля насильства – результат загострення війни за ресурси і контроль над територією між злочинними угрупованнями, з якими не можуть впоратися ні державна правоохоронна система, ні армія.

Вбивство журналіста через роботу – не рідкісне явище для Мексики. До Васкеса протягом двох тижнів убили ще двох журналістів. За 2020 рік у країні вбито дев’ять журналістів, з яких п’ять – точно за професійну діяльність (інші випадки ще розслідуються), а з 2000-го – 120. За даними Комітету захисту журналістів, Мексика є однією з найнебезпечніших країн для журналістів, якщо не рахувати країн або зон, де ведуться бойові дії.

image

За словами Яна-Альберта Гутсена, представника Комітету захисту журналістів від Мексики, якого цитує New York Times, така ситуація зумовлена поєднанням безкарності, насилля і бездіяльності влади, або ж взаємодії влади та кримінальних угруповань. Журналісти залишаються в небезпеці, навіть коли отримують державну охорону. В результаті багато репортерів, що висвітлюють або розслідують ризиковані теми на кшталт корупції влади, діяльності кримінальних груп, вбивств і насильства у країні, вдаються до самоцензури, не публікують особливо делікатні деталі або оприлюднюють матеріали анонімно. Убивць часом знаходять і саджають за ґрати, утім мексиканські коментатори нарікають на те, що більшість розслідувань нападів на журналістів неефективні або ж несуть покарання для виконавців, але не для організаторів чи замовників.

Один із прикладів – вбивство журналістки-розслідувачки видань La Jornada і El Norte de Chihuahua та редакторки El Norte de Ciudad Juárez Мірослави Бріч 2017 року. 54-річну журналістку застрелили біля власного дому в автівці у місті Чіуауа, коли вона збиралася везти сина до школи.

image

З 90-их років вона висвітлювала порушення прав аборигенів, серед яких корінного народу рарамурі (або тараумара іспанською), одного з найчисленніших у Мексиці, що щільно проживає зокрема у штаті Чіуауа. Вона часто писала про незаконне вирубування лісів на територіях, що належать корінним громадам, убивства їхніх захисників, активістів та лідерів. У 2000-их Бріч досліджувала сплеск насильства у регіоні: у його гористій частині два картелі вели війну за контроль над важливим маршрутом наркотрафіку. Під час місцевих виборів 2016 року вона писала про кандидатів, яких наркокартелі висували на керівні посади, зокрема мерів містечок у регіоні. Також Бріч висвітлювала політичну корупцію.

Убивство журналістки спровокувало хвилю протестів з боку журналістів і правозахисників та заклики до влади ефективно розслідувати інцидент. Раніше Бріч повідомляла державним органам про погрози, що надходили їй та її родині, але це не забезпечило захисту. 2018 року правоохоронці заарештували одного з підозрюваних у справі: йому інкримінували співучасть у вбивстві журналістки шляхом передачі інформації про неї злочинному угрупованню Los Salazar, що фігурувало у згаданих вище злочинах і у розслідуваннях Бріч. Інший обвинувачений, що здійснив убивство, отримав 50 років у в’язниці. Утім правозахисні організації та видання, в якому працювала Бріч, вважають, що це покарання виконавців, але не замовників убивства.

Іншій мексиканській журналістці Анабель Ернандес пощастило більше: їй довелося тікати з країни через погрози їй та її дітям, зараз вона з родиною живе в екзилі. Ернандес почала працювати в журналістиці на початку 1990-их і протягом наступного десятиліття стала відомою завдяки розслідуванням корупції у владі, наркоторгівлі та сексуального насилля.

image

Також вона авторка низки книжок про мексиканські наркокартелі, політичну корупцію та політичних лідерів. Остання її книжка називається "El traidor. El diario secreto del hijo del Mayo" (Зрадник: Таємний щоденник сина ель-Майо). Вона ґрунтується на записах і свідченнях Вісенте Замбади Ньєбли, сина Ісмаеля "Ель-Майо" Замбади, наркобарона і одного з керівників найбільшого мексиканського наркокартелю Сіналоа. У 2009-му Вісенте арештували, а до того він уже кілька років шукав можливості співпрацювати з американським Управлінням боротьби з наркотиками. Через війни між наркокартелями в країні та наступ уряду на наркомафію панівне становище Сіналоа похитнулося, а кількість вбивств по країні зашкалювала. У свідченнях і щоденнику він позиціонував себе як злочинця, що розкаявся, і розповідав про керівників картелю, їхнє найближче оточення, маршрути наркотрафіку і виконавців, а також – про хабарі, які наркомафія платила мексиканським високопосадовцям. У 2021-му його випустили з американської в’язниці.

Інша книжка журналістки Los Señores del Narco (Наркобарони), що вийшла 2010 року іспанською і 2013-го англійською, розповідає про те, як наркобізнес переплітається із повсякденним життям у Мексиці, та про співучасть у наркоторгівлі політиків, військових і бізнесменів. Видання стало бестселлером: у 2010-му було продано 100 тисяч примірників.

Поворотним моментом для Ернандес став 2000 рік, коли в Мехіко викрали і вбили її батька, а вбивство не розслідували, бо родина відмовилася платити посадовцям, що займалися справою.

image

Журналістка додає, що її родина хотіла справедливості, але не купленої. Вони знали, що якщо заплатять, то правоохоронці можуть звинуватити у злочині будь-кого, аби відпрацювати хабар. Родині хотілося справедливості, але не за принципом "платиш – отримуєш, не платиш – то ні".

2001 року у газеті Milenio Ернандес опублікувала журналістське розслідування, яке виявило фінансові зловживання з боку новообраного тоді президента Вісенте Фокса. Toallagate або "рушниковий скандал" показав, що Офіс президента витратив понад 400 тис. дол. США на ремонт у президентській резиденції. Серед закуплених предметів були вишиті рушники по 400 доларів за кожен і постільна білизна по 1,5 тис. за комплект. Це вилилося у звільнення деяких близьких до президента посадовців, відповідальних за закупівлі, а ще – в Національну премію з журналістики та переслідування уряду для Ернандес. У наступному розслідуванні вона написала про сексуальне рабство, у яке потрапляли мексиканські дівчата в каліфорнійському Сан-Дієґо. В результаті багато учасників банди, що займалася трафіком дівчат, опинилися у в’язницях.

Хав’єр Вальдес Карденас теж писав про наркоторгівлю і наркомафію в країні загалом й своєму штаті Сіналоа зокрема. Він був співзасновником і редактором тижневика Ríodoce у місті Кульякан, столиці штату. Видання спеціалізується на висвітленні та розслідуванні організованої злочинності, наркоторгівлі у Мексиці.

Також Вальдес є автором низки книжок. "Miss Narco" (Міс Нарко) – про реальні історії коханок і дружин мексиканських наркобаронів, що ґрунтуються на їх власних оповідях, про їхнє добровільне або вимушене життя на межі гламуру, багатства, жорстокості, закону і смерті. "Los morros del narco" (Наркодіти) – про підлітків і молодь від 13 до 23 років, що вливаються зі своїми ілюзіями і безстрашністю у наркозлочинність, беручи участь у нападах, перевезенні наркотиків, викраденнях, убивствах і обезголовленнях людей. Окрім власне історій і спогадів цих молодих злочинців, що самі часто стають наркоманами, книжка розповідає про їхнє минуле у голоді й бідності, без любові або співчуття. "The Taken: True Stories of the Sinaloa Drug War" (Вкрадені: Реальні історії нарковійни в Сіналоа) – це збірка оповідей від першої особи, записаних Вальдесом і перекладених англійською. Вона дає розуміння того, серед якого насилля й страху бути "забраними", викраденими наркомафією або ж поліцією, живуть мексиканці, й зокрема мешканці західного штату Сіналоа, останнє десятиріччя.

image

"Мірославу вбили за довгий язик. Нехай нас усіх уб’ють, якщо таким є смертний вирок за висвітлення цього пекла. Ні мовчанню", – такий твіт Вальдес написав 2017 року за кілька днів після вбивства Мірослави Бріч – вони обоє працювали з виданням La Jornada. За трохи більше, ніж місяць, його теж убили. Остання колонка Вальдеса вийшла у Ríodoce за кілька годин до того. Мексиканські правоохоронці знайшли двох виконавців убивства, але аж у червні 2021 року одного засудили до ув’язнення.

Родина Вальдеса привітала цей крок, але продовжує наполягати, що справа не завершена, доки за ґратами не буде замовника. В організації злочину підозрюють Дамасо Лопеса Серрано, більше відомого як Міні Лік, сина колишнього боса картелю Сіналоа. Він знаходиться в’язниці у США, куди втік у 2017-му через конфлікт між різними групами в Сіналоа, що загрожував життю його і його родини. У в’язниці США він і його батько співпрацюють зі слідством, тож невідомо, чи його видадуть для суду на запит мексиканського прокурора. Відтак досі на заставці Ríodoce висить портрет убитого засновника і "лічильник безкарності", що показує, скільки вже триває очікування вироку за злочин. Станом на 28 липня на ньому 1535 днів.

Карлоса Домінґеса, журналіста з міста Нуево-Ларедо, що у штаті Тамауліпас на півночі Мексики, убили в січні 2018 року. Того дня він віз двох онуків до зоопарку. Під час поїздки його автівку заблокували на дорозі й завдали йому 24 ножових поранення. У розмові з виданням El Pais його син, також Карлос, припускав, що причиною вбивства могло стати розслідування рахунків і розтрати державних коштів колишнім мером Нуево-Ларедо, одного з найбільших міст штату (хоча той звинувачення відкидав). Домінґес збирався опублікувати його 17 січня, але за чотири дні до того його вбили. Через кілька місяців син журналіста таки опублікував розслідування.

image

Станом на 2019 рік мексиканські правоохоронці затримали шістьох підозрюваних у вбивстві. Серед них опинилося дядько ексмера Нуево-Лареди, а також троє журналістів. Утім родичі журналістів та громадська організація "Комітет з прав людини Нуево-Ларедо" заявляли, що поліція штату проявила свавілля, затримавши їх, і застосувала тортури, аби змусити їх обмовити себе у вбивстві колеги.

Бальбіна Флорес, представниця "Репортерів без кордонів", тоді описувала Тамауліпас, як "зону замовчування": вбивство Домінґеса висвітлювали небагато регіональних ЗМІ, а сам прикордонний регіон розташований далеко від столиці та від механізмів захисту журналістів. З 2000 по 2019 рік, за офіційними даними, у штаті вбито 14 журналістів.

Ще за попереднього президента Енріке Пенья Ньєто у Мексиці створили Спеціалізовану прокуратуру для розгляду злочинів проти свободи слова (Feadle). Також ухвалили закон про жертв і захисників прав людини, створили Федеральний механізм захисту журналістів. Але мексиканські експерти, що працюють у цій сфері, ставляться до цих кроків скептично. На їхню думку, уряд насправді не докладає реальних зусиль для вирішення проблеми, крім того, бюджет вищезгаданої спеціалізованої прокуратури скорочується. А чинний президент Андрес Мануель Лопес Обрадор і сам регулярно критикує ЗМІ країни, називаючи їх вкрай несправедливими до себе і своєї політики.

image

Матеріал підготовлений у межах медіапроєкту "Люди з порожніх стільців"(#EmptyChairPeople), який реалізовують медіа "Читомо" та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Проєкт присвячений сучасним українським письменникам та журналістам-політв’язням, що перебували чи продовжують перебувати у в’язницях Криму, ОРДЛО та РФ, а також політичним в’язням Білорусі, Туреччини, Мексики, Еритреї, Венесуели, Індії, Зімбабве та Філіппін.

Назва проєкту відсилає до символу ув’язнених, переслідуваних, вбитих чи зниклих авторів, який використовують на правозахисних акціях у Міжнародний день ув’язненого письменника, або День порожніх стільців, який відзначають щороку 15 листопада з ініціативи Міжнародного ПЕН.

30 липня 2021
251
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: