Повертаючи свої імена: Український ПЕН оголосив фокус-тему 2021/2022

Щоосені ПЕН оголошує головну тему року, на яку запрошує поміркувати українських інтелектуалів у своїх есеях та під час дискусій у різних містах. У попередні роки ми працювали з темами "Мости замість стін: що об’єднує українців?" (2018/2019), "Що дасть нам силу?" (2019/2020) та "Культура в режимі очікування" (2020/2021)

"Повертаючи свої імена" – нова фокус-тема, яку осмислюватимуть члени Українського ПЕН і запрошені автори у 2021-2022 роках. Її актуальність і важливість пояснюють журналіст, правозахисник, Алім Алієв та філософ, журналіст Володимир Єрмоленко.

За ці вісім років ми подорослішали. Ми вчимось краще розуміти себе та дослуховуватись до себе, можемо збагнути, до яких наслідків призводять компроміси з власними цінностями, ми намагаємось розрізняти добро і зло, нам важко даються зміни, але ми усвідомлюємо потребу в них, і на питання "чи тобі більше за всіх потрібно?" відповідаємо ствердно.

Ми живемо у складний (хоча коли він був легким?) та цікавий час – час, коли ми повертаємо собі самих себе. Свої імена, голоси, сенси, власне минуле і власне бачення майбутнього. Колоніалізм стягував нас у прірву меншовартості із чітким орієнтиром на метрополію – нібито оазу всього прогресивного та важливого, залишаючи периферії архаїчне, другорядне та експропріюючи її символи. З Революцією Гідності ми з новою силою вигризаємо свою суб'єктність, та на цій дорозі ще не один раз будемо натрапляти на безліч дискусій, непорозумінь, скандалів, маніпуляцій.

"Повертаючи свої імена" – так звучить цьогорічна фокус-тема Українського ПЕН. І ми пропонуємо відрефлексувати її у двох умовних напрямах:

Ми повертаємо імена своїй країні. На нас досі можуть дивитись крізь оптики інших держав, привласнюючи собі наші феномени, постаті і, навіть, національні страви. Але наша країна поступово набуває чітких обрисів, ми (та світ разом з нами) гучніше говоримо про українського Малевича, Гоголя, Параджанова, Ханський палац, про наші наративи у контексті світових історичних подій, масова кампанія "Kyiv not Kiev" повертає в іноземних аеропортах коректний нерадянський напис столиці. Поки цього виявляється недостатньо.

Ми повертаємо імена самим собі. Процес декомунізації став важливою сходинкою в нашому антиколоніальному русі до своєї суб'єктності, ми дедалі рідше пересуваємося містами та вулицями, названими на честь наших катів. Цей процес іще попереду на тимчасово окупованих територіях, де вже з’являються свіжі маркери неоколоніалізму.

Одночасно ми повертаємо наші спільноти – і тут мова не про один символічний національний танець, пісню або релігійний обряд – тут ідеться про причетність та співтворення, про діалог між рівноцінними та проговорення складних тем. Це відхід від парадигми "чужий" та рух до "свого-іншого", це про історію українських євреїв, українських поляків, кримських татар та представників багатьох інших етнічних, релігійних та культурних груп як частину спільної української історії, пам’яті та спільного майбутнього.

Ми повертаємо імена жертвам і забутим. Репресованим, убитим, знищеним, маргіналізованим; тим, кого змусили стерти свою пам’ять і своє право на існування. Але тут не може бути монополії на жертовність. Серед нас були жертви, але й були вбивці, серед нас були герої, але й були співучасники чи байдужі спостерігачі. Повертати собі імена – не означає забувати імена інших, наших-інших, хто потерпів від спільних ворогів – чи потерпів від наших предків. Монополія на жертовність – зворотний вимір монополії на насильство. Ми маємо здійснювати археологію пам’яті – про всіх тих, хто загинув на наших землях, чию пам’ять було стерто: незалежно від їхньої національності, релігії, гендеру, політичних поглядів чи інших ознак. Повертати собі імена – означає бути на боці жертв, на боці тих, хто страждав.

Повертати собі імена – означає будувати країну, у якій розуміють цінність та силу власних імен, які стають фундаментом задля відкритого, демократичного суспільства – конкурентного в світі та натхненника інших країн у виборюванні своєї свободи.

Запрошуємо до розмови!

***

Фокус-тема є частиною Дискусійного ПЕН-клубу, який цього року реалізується за підтримки Smart Foundation, а також видання "НВ".

Дизайн проєкту – Мирослава Шевченко. В ілюстрації використано роботу Олександри Екстер "Вакханка" з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ)