Культура в режимі очікування: Український ПЕН оголосив фокус-тему 2020/2021

Опубліковано: 06.10.2020,  Переглядів: 112

Щоосені ПЕН оголошує головну тему року, на яку запрошує поміркувати українських інтелектуалів у своїх есеях та під час дискусій у різних містах. У попередні роки ми працювали з темами “Мости замість стін: що об’єднує українців?” (2018/2019) та “Що дасть нам силу?” (2019/2020).

“Культура в режимі очікування” – нова фокус-тема, яку осмислюватимуть члени Українського ПЕН і запрошені автори у 2020-2021 роках. Її актуальність і важливість пояснюють письменниця, історикиня Олена Стяжкіна та українознавиця, перекладачка, віцепрезидентка Українського ПЕН Оля Гнатюк

У того, що не мало статися, але сталося, у того, що прийшло раптом й нізвідки, однак приголомшило, знецінило й ніби поховало по-справжньому важливе, є точка вразливості. Така сама, що завжди є у всього поганого, яке здається непереборним, страхітливим, огидним. Міну вже закладено. Вона називається “час”. Якщо прислухатися, можна почути клацання пристрою, що керує зворотним відліком. Він говорить: “Це – не назавжди”.

Підліткова безжалісність політичної й хтонічна байдужість природної епідемії заскочили Україну й світ зненацька. Із трьох здорових реакцій “бий, біжи, замри” у нас не було жодного шансу обрати дві перші. Бо нерозумно бити у повітря й втікати з планети. Лишалось завмерти.

Однак завмерти не означає померти. Як не означає поставити життя на паузу. Режим очікування – це виклик і робота, це обмеження паніки й тривоги, це включений процес думання, в котрому емоції та розум нарешті мають змогу бути разом. Світ після буде іншим чи таким самим? Чого варто боятися, а над чим – сміятися? Зеленітиме ще трава чи ми заслуговуємо лише на плісняву? Чи будемо взагалі ми? Ми, які “тримають периметр”, навчились вистоювати й перемагати, знаємо, куди рухатись і, головне – навіщо. Чи подолаємо популізм та карантин? Чи, може, розчинимось в одному та назавжди зачинимось в іншому?

Очікування – це про мрії та страхи. Ми маємо на них право. Зрештою, ми шукаємо інтонації, смисли, б’ємося з літерами й рядками саме для того, щоб дозволити собі звернутися до іншого зі словами: “Мені страшно, я вірю, я хочу…”. Й почути щось важливе у відповідь. Культура в режимі очікування – це про “я буду”. “Я буду” попри все. Тільки тепер ми маємо визначити – попри що?

Культура виявилася найбільш враженою епідемією ланкою, не тільки в економічному сенсі. Якщо ресторани, спортзали, а навіть деякі музеї відкрились, то театри, кінофестивалі, літературні фестивалі, книжкові ярмарки – і досі в режимі очікування на вихід з онлайну в офлайн. Нам – людям культури – необхідне живе спілкування, без нього це буде культура затворників, окремо взятих індивідуумів. Творчий процес потребує усамітнення, але після його завершення – потрібне відкриття. Без цього прогресуватиме фраґментаризація і культурного середовища, і всього суспільства, і міжнародної спільноти, яка теж опинилася в режимі очікування на відкриття кордонів, на творчий обмін, на можливість привернути ринок культури: концерти, виставки, вистави, фестивалі, вернісажі, літературні вечори й традиційні авторські зустрічі. 

Режим очікування дає нам шанс поміркувати над тим, як цей складний період використати для зміцнення організму культури, нашої солідарності, а водночас – як застосувати всі ті нові й корисні навички, які ми здобули, перебуваючи в режимі очікування.

Запрошуємо до розмови!

***

Фокус-тема є частиною Дискусійного ПЕН-клубу, який цього року реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні, Національного фонду на підтримку демократії (NED), а також Громадського радіо і видань “Новое время” та “Лівий берег” .

Дизайн проєкту – Мирослава Шевченко. В ілюстрації використано фото ©Moritz Haase / Berliner Ensemble.