У Києві шукали відповідь на питання "Що дасть нам силу?" (ФОТО)

365
Роздрукувати
У Києві шукали відповідь на питання "Що дасть нам силу?" (ФОТО)

14 грудня у партнерстві із фестивалем "Кримський інжир" Український ПЕН провів дискусію – "Свобода, діалог, терпіння: Що дасть нам силу?" Про те, де шукати натхнення у моменти зневіри, говорили журналіст і публіцист Павло Казарін, журналістка Мирослава Барчук, українознавиця та перекладачка Оля Гнатюк, письменниця і публіцистка Олена Стяжкіна.Модерувала дискусію головна редакторка видання "Українська правда" Севгіль Мусаєва.

Севгіль Мусаєва: Останні шість років ми живемо в турбулентному світі. Майдан, окупація Криму, війна на Сході – усе це впливає на наше суспільство та іноді призводить до зневіри, і шукати силу просто необхідно. Що особисто вам надає силу в такий складний час?

Оля Гнатюк, українознавиця, перекладачка, професорка Києво-Могилянської академії, віцепрезидентка Українського ПЕН: Якщо ми говоримо про зневіру, вона є похідним словом. Основою всього є віра – не обов’язково в релігійному сенсі, це може бути тверде переконання, віра в певні цінності. Кажуть, що зневіра є найгіршим із гріхів – не знаю, чи це так. Але зневіра є убивчою в прямому сенсі, зневірені люди швидко згасають.

Мирослава Барчук, журналістка, редакторка телепрограм, ведуча токшоу "Зворотній відлік": Хочу нагадати всім, що фраза "Що дасть нам силу?" –це один із віршів триптиху Лесі Українки. Вона написала цей триптих до 40-річчя письменницької діяльності Івана Франка. Перед цим Леся Українка спілкується з Іваном Трушем та Іваном Франком про те, як тяжко українським митцям "малювати вивіски і замітати громадські пляци".

У вірші вона переосмислює біблійну історію про Симона Киринейського, який допоміг Ісусові нести хреста. Вона пише про Єрусалим, де чоловік теше хрест, йому спекотно й важко, і він думає: "Я раніше тесав для храмів, а зараз на цих хрестах вішатимуть людей". Раптом він чує, як Ісус несе його хрест – погано відтесаний, із сучками – тоді Симон кидається допомагати нести цей хрест. Так Леся Українка показала Франкові важливість громадської праці, якою він має займатися.

Буває, і ти тешеш цей хрест, хочеш із цієї журналістики звалити, але зрештою розумієш, що ти тесав той сучок на хресті, який це суспільство несе. Мені дає силу відчуття, що я не можу ці сучки не обтесувати.

Олена Стяжкіна, письменниця, публіцистка, докторка історичних наук: Мені здається, що віра рухала Майдан і тих, хто пішов на фронт. Ці люди дають нам можливість бути слабкими. Якщо вони підуть звідти, Кремль буде тут. У такому глобальному українському вимірі, нашу віру сьогодні забезпечує армія.

Чому московська влада так різко нападає на кримських татар? Тому що кримські татари – це єдині люди в Криму, які точно знають, хто вони, – це усвідомлення себе, свого місця й ролі є абсолютно непереможним. Кожний окупант про це знає.

Оксана Кісь написала книжку "Українки в ГУЛАГУ: вижити значить перемогти", а я недочитавши назву, сказала, що жінки не виживали там. Вона відповіла, що пише не про жінок, а про українок. Українки в ГУЛАГУ точно знали, що вони воюють, і для того, щоби перемогти ворога, треба знати, хто ти, де твоє місце і яка твоя роль.

Павло Казарін, журналіст та публіцист, ведучий на телеканалах "24", "ICTV", "UA: Перший", оглядач українського бюро "Радіо "Свобода"": Мені дає силу велика кількість веселої злості всередині. У мені проста мотивація, що знайома кожному – я не хочу програти. На додачу, у мене є якість, яку я хочу розвивати – хороша пам’ять. Насправді злопам’ятність – це хороша риса, якої нашим громадянам не вистачає. Колективна пам’ять в України, як у рибки Дорі з мультика "У пошуках Немо". У нас прощення – це прекрасна християнська традиція, але вона стає обузою на ногах держави, що намагається себе побудувати.

Якщо вам не подобається сучасність, у якій ви живете, у вас є два вибори. Один – тікати в минуле, і на цей історичний ескапізм страждає велика кількість країн. Усе ХХ століття було епохою революції, а гасло революції: "Сьогодні – це неідеальне завтра". У майбутнє рухалися країни, що стоять у голові прогресу. Між Мартіном Лютером Кінгом і Бараком Обамою 46 років – люди, які були на інавгурації Барака Обами ще пам’ятають расову сегрегацію в південних штатах. Згодом з’явилася контрреволюція, гасло якої: "Сьогодні – це зіпсоване вчора". Тому Дональд Трамп зі своїм "Make Ameriсa great again" – це лозунг контрреволюції, і Дональд Трамп у цьому не самотній. Ми колись думали, що Путін – девіація зі своїм смутком за минулим, а насправді він став провісником нової політичної епохи.

Україна має на цьому фоні рельєфно відрізнятися, тому що в нас немає своєї "золотої доби", немає простору для історичного ескапізму. Усе, що було перед ХХ століттям, не може вважатися рольовою моделлю. ХХ століття для нас – це синонім фантастичної у своїх кровожерливості м’ясорубки, тому ми вимушені вірити в майбутнє.

Насправді я теж втомлююся, у наш час новини потрібно читати щодня. Коли я усвідомлюю, що я перебуваю в нескінченному коловороті, думаю, що мені випало жити всередині періоду становлення, найсуб’єктнішого існування української держави. Озираючися назад, я розумію, що цього щастя не мали десятки поколінь тому. Вони були об’єктами історичного процесу, а нам випало бути суб’єктами. Від цього іноді втомлюєшся, але це схоже на втому від дітей.


Щоб дізнатися, про що іще говорили учасники дискусії, дивіться її запис тут.

image image image image image image image image image image image image image image image image image image

23 грудня 2019
365
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: