У Києві у рамках Дискусійного ПЕН-клубу говорили про цензуру у мистецтві (ФОТО)

456
Роздрукувати
У Києві у рамках Дискусійного ПЕН-клубу говорили про цензуру у мистецтві (ФОТО)

29 жовтня у Національному музеї Тараса Шевченка Український ПЕН у партнерстві із Freedom House провів дискусію "Мистецтво (по)за політикою: Коли держава має право на цензуру?" Заступниця Міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк, заступник голови Держкомтелерадіо України Богдан Червак, письменник, президент Українського ПЕН Андрій Курков, правозахисник з Платформи прав людини Олександр Бурмагін і художник Олександр Ройтбурд говорили про різницю між державним регулюванням українського та імпортного культурного продукту. Модерувала дискусію редакторка відділу Культура видання LB.ua Дар’я Бадьйор.

Ірина Подоляк почала із того, що окреслила ключові засади політики новоствореного Міністерства культури, молоді та спорту: "Діяльність Міністерства буде спрямована на те, щоб унеможливити цензуру. Обмеження та врегулювання, які були запроваджені державою щодо культурних продуктів із Росії, не є жодною цензурою. Ці урегулювання лежать у площині захисту інтересів держави. Думаю, неправильно ототожнювати поняття цензури і захисту національних інтересів.

Оскільки ситуація не змінилась, переглядати ці точкові врегулюваня ми не бачимо підстав. Загроза не зникла: вона є як іззовні, із Росії, так і з зсередини - у вигляді маніпуляцій. Щоб боротьба за фейками мала легітимність, держава не може обійтись без саморегулівних журналістських об’єднань. Але правда у тому, що в Україні є великий дефіцит таких об’єднань в усіх сферах: археології, пам’яткоохоронній роботі, медійному просторі тощо. Старі демократії йдуть шляхом створення таких об’єднань.

На жаль, об’єднання, які є в Україні сьогодні, були створені свого часу державою для того, аби купувати лояльність творчих середовищ. Ці організацієї є старозавітними і в сучасному суспільстві зазнали репутаційних втрат. Та святе місце порожнім не буває. І, на моє переконання, майбутнє за саморегулівними об’єднаннями, які би займались встановленням рамок допустимого в інформаційній сфері".

Олександр Ройтбурд продовжив: "Як людина російськомовна, хочу сказати, що пані Ірина права, але з поправкою. Замість "заборонного принципу" потрібен "дозвільний". Я за те, щоб весь культурний продукт із Росії був заборонений за винятком тих випадків, коли виходить із російської сторони. Тобто якщо митець не злякався і висловив позицію, він наш друг. Для цього потрібна певна мужність. Адже той, хто згоден бути нашим другом, має розуміти, що заплатить у Росії певну ціну. Наприклад, я не фанат Андрія Макаревича, але його поведінка стосовно України гідна. І він розплатився за неї тим, що напівзаборонений у Росії".

Богдан Червак висловив жорсткішу позицію: "Цензура в Україні заборонена Конституцією. Але не потрібно вважати, що цензура - погано. Як свідчить історичний досвід, країни, які ведуть війну, вводять цензуру. І це добре. Нам часто кажуть, що ми примітивні, бо не розуміємо недемократичність заборо фільмів чи книг із Російської Федерації. Але, як на мене, ключове тут - ціна питання. Одного разу у Краматорську мені розповіли, як у загиблого сепаратиста на розгромленому блокпосту знайшли книжку, де були заклики вбивати українців. Тобто начитавшись цих книжок, людина взяла у руки зброю. Значить, ціна питання - життя. Закривати очі на це - цинічно і непатріотично.

Я вважаю, що українська нація має бути щасливою, що врешті настав час, коли можемо обмежити доступ мотлоху, який роками надходив на територію України з Росії. Тепер вивільняються цілі ніші, які заповнюють виробники українського культурного продукту. Нічого поганого без томика Пушкіна чи Лєрмонтова із нами не трапиться. Якщо ж потрібно буде, то зможемо самі їх надрукувати".

Олександр Бурмагін наголосив на важливості розрізняти культурний та інформаційний простір, де діють різні засоби та які мають різний вплив. Він у складі робочої групи експертів працює нині над законопроєктом про медіа, який, зокрема, визначатиме механізми протистояння країні-агресору.

Андрій Курков нагадав: "Радянський Союз жив при справжній цензурі. Тоді на вулиці Прорізній розташовувався Держголовліт, який видавав дозвільний гриф кожному твору. Зараз такого немає. Усе, що стосується російського продукту, є питанням регулювання культурного імпорту. І кожна країна має власний список нон ґрата".

На думку Ройтбурда критерій цензури лежить не у правовій, а в етичній площині: "У певних межах цензура потрібна, але головними інструментами мають бути конкуренція і просвітництво. Не зомбування, а просвітництво, щоб населення не просто навчилось, а й відновило можливість думати. Я вчився у звичайній школі в Одесі, більшість моїх однокласників уже в могилі. Та проблема у тому, що більшість тодішніх двієчників мали вищий рівень IQ, ніж нинішні гуманітарії. Щоб подолати гуманітарну катастрофу і зробити з населення націю, потрібно займатися просвітництвом".

Курков у відповідь зауважив, що Україна тут потрапила до сумного світого тренду: "Занепад освіти відбувається в усьому світі. Скажімо, днями в Норвегії заборонили книжку одного африканського шамана, який писав, що діти хворіють на рак тільки тоді, коли почувають себе нещасними і не відчувають любові батьків. Держава заборонила книгу лише за цю фразу, аби захистити власне населення від такої інформації".

Щоб дізнатися, про що іще говорили учасники дискусії, дивіться її запис тут.

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

image

30 жовтня 2019
456
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: