"Memoria Orbis: памʼять тримає світ". Мистецький комеморативний вечір у межах Crimea Global

У межах Третьої міжнародної конференції "Crimea Global. Understanding Ukraine Through the South" відбувся мистецький комеморативний вечір "Memoria Orbis: памʼять тримає світ", присвячений українським митцям, яких убила Росія, але чия творчість продовжує тримати наш спільний світ.

Цьогоріч Український ПЕН знову є партнером конференції.

Модераторкою і кураторкою події стала Ольга Ольхова — поетка, культурна менеджерка, засновниця LitCom. Вона відкрила вечір словами вдячності до гостей і наголосила, що це — простір пам’яті, голосів і світла, де поруч із болем втрати народжується відчуття присутності й взаємної підтримки.

Головний меседж вечора звучав як лейтмотив усієї програми: "Кожна втрата змінює Світ. Пам’ять не заповнює порожнечі, але не дає розпастися Світові".

Подію розпочали традиційною хвилиною мовчання — в пам’ять про героїв, про яких ішлося цього вечора, і про всіх, кого ми втратили у російській агресії проти України.

Першою історією вечора стала історія Вероніки (Ніки) Кожушко — юної мисткині з Харкова.

У відеовступі пролунали вірші Ніки у виконанні Сергія Жадана, Ігоря Кожушка та художника Гамлета Зіньківського, а на екрані з’явилися її художні роботи.

Модераторка нагадала, що Ніка щойно завершила перший курс університету, навчалася у Харкові, займалася ліногравюрою, малювала, волонтерила в літературному музеї, створювала листівки й шопери з портретами українських письменників, досліджувала "Розстріляне відродження" — покоління митців, знищених імперією у ХХ столітті. У 19 років вона сама стала частиною цієї трагічної тяглості: 30 серпня 2024 року Ніка загинула під час російського авіаудару по Харкову.

Батьки Ніки, Ігор та Тетяна Кожушки, приїхали з Харкова лише на кілька годин, щоб знову розповісти про доньку та діяльність благодійного фонду "Ніка Генерація", створеного в її пам’ять і в пам’ять про всіх талановитих українських дітей, яких убила Росія. Вони поділилися тим, як кожен їхній наступний крок тепер пов’язаний з іменем Ніки та продовженням її справ.

Гості вечора дізналися, що один з малюнків художниці увійшов до збірки зображень до альбому гітариста гурту Queen Браяна Мея "Another world 2022", її роботи були використані гуртом "Жадан і Собаки", а у 2025 році видавництво "Фоліо" за сприяння Сергія Жадана видало книгу Ніки "Час починати танго".

Вечір доповнило коротке відео "Ніка на балконі", де пролунав вірш поетки у власному виконанні.

Другим героєм вечора став Ярослав Левицький — оператор, підприємець, військовий.

Історія про нього почалася з щемкого відеофрагменту, де Ярослав розповідає про відновлення родинних історій та пошук вишиванки, яку його дідусь носив у Норильську, в таборах, де опинився за підтримку й участь в ОУН УПА.

Ярослав народився і виріс у Чернівцях, здобув освіту на економічному факультеті Чернівецького університету, служив радіотелеграфістом у Херсоні, згодом працював телеоператором у регіональній редакції "5 каналу" та медіаагентстві "АСС". Він був глибоко занурений у документування історії, став співзасновником культового чернівецького коктейльного бару "Контрабанда" — простору зустрічей, розмов і нових ідей.

Під час вечора глядачі побачили відеозгадку від друга та бізнес-партнера Антона Панова про те, яким Ярослав був у колі друзів.

Також про свого друга і колегу розповів кінорежисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, з яким Ярослав працював над документальним фільмом "Красна Маланка" та іншими проєктами. Дмитро підкреслив, що крім професіоналізму, Ярослав володів ще й особливою суперсилою - ставати серцем будь-якої компанії, був зарядженим особливим магнетизмом налагодження теплих зв'язків навіть із незнайомими досі людьми.

Після початку повномасштабної агресії Ярослав волонтерив, а згодом у травні 2022 року вступив до лав ЗСУ. За словами дружини Ірини, він був тим, хто читав книжки і займався спортом на війні — і цей спосіб бути собою поступово переймали побратими. Він мріяв після перемоги здобути кваліфікацію капітана, переплисти Середземне море на яхті і колись робити власне вино з власного виноградника. Ці мрії прозвучали на вечорі як частина того світу, який ми маємо не забути.

Третя історія була присвячена художнику й активісту Давиду Чичкану.

Ольга Ольхова нагадала, що в одному з подкастів його пам’яті Давида окреслили трьома словами — "анархіст, рисувальник, мінометник" — і саме ці слова, як виявилося, найточніше описують масштаб його життя, послідовність його позиції та готовність боротися за справедливість.

Глядачі прослухали фрагмент інтерв’ю з Давидом, у якому він говорив про свої переконання, про втілення політичних і етичних позицій у мистецтві та про особисту відповідальність за свободу, про внутрішню мотивацію долучитися до Сил Оборони.

Після цього до слова був запрошений Ілля Власюк — друг, побратим і соратник Давида, який приїхав на вечір просто з фронту. Він говорив про більш ніж двадцятирічний спільний досвід анархістського руху, про Давидову принциповість, він підкреслив: "Давид був свідомою і цілісною людиною, що опиралась на національну політичну традицію і хотіла реальних змін в українському суспільстві тут і зараз. Він був союзником профспілок, соціальних і правозахисних (human rights) рухів, противником українських олігархів і транснаціональних корпорації, експлуатації і дискримінації. Творчість Давида Чичкана була присвячена цьому. Він бачив можливість реалізувати свої ідеї в Україні, тому і доєднався до збройного опору авторитарній ультраконсервативній Росії".

Прозвучали й слова дружини Давида, Анни Циби, які стали одним із афористичних підсумків вечора: " Давид мав можливість поїхати закордон, подалі від війни. Але він не міг погодитись на це, бо це б не сприяло побудові більш егалітарного та справедливого суспільства в Україні. Тобто свій особистий інтерес - бути в безпеці, користуватися вже напрацьованим авторитетом визнаного, зокрема й на Заході, митця, він підкорив інтересу колективної боротьби з фашизмом, можливості політичних змін на краще"

У залі було представлено серію робіт Давида — останню, створену ним від 2022 року до мобілізації у 2023-му. Про цю серію, а також про Давида як митця, друга й ідейного соратника розповіла художниця, кураторка й дослідниця Оксана Брюховецька.

Вечірня частина блоку про Давида завершилася відео про меморіалізацію художника — візуальним свідченнями свідченнями пам'ятування - меморіальних місця на Майдані незалежності, прощання й похорону Давида під звучання Bella Chao і під прапорами його ідеологічних соратників.

Завершальною історією вечора стала історія про Іллю Чернілевського — музиканта, поета, перекладача пісень для світових студій, добровольця. Модераторка згадала Іллю як людину, з якою часто перетиналася на літературних подіях: тихий, зосереджений, завжди з гітарою, без жодного хизування своїми досягненнями.

Більше ніж десять років Ілля перекладав пісні для серіалів і фільмів студій Disney, Universal, Sony, Netflix, писав власні вірші, грав на гітарі й фортепіано. Після початку повномасштабного вторгнення він неодноразово приходив до військкомату і, попри відсутність досвіду служби, добився того, щоб його мобілізували: спершу до тероборони, а згодом — до Збройних сил України.

Про сина розповіли його батьки — Ольга Чернілевська та кінорежисер Станіслав Чернілевський. Їхні слова про Іллю як про шляхетного, вимогливого до себе, чуйного й страшенно працьовитого юнака стали одними з найемоційніших моментів вечора.

Окрема думка Станіслава прозвучала як формула пам’яті: щастя в тому, що Ілля лишився — у текстах, піснях, у тому живому, чим людина продовжує себе на землі.

Гості почули запис вірша "Юність" у виконанні самого Іллі, а також пісню "Завірюха" на слова Іллі у виконанні Віталія Пономаренка (автор музики) — на слова Іллі Чернілевського. Переклади віршів Іллі англійською здійснила українська поетеса й перекладачка Олени О’Лір. Ішлося також про дві поетичні збірки Іллі, видані завдяки зусиллям родини, і про те, що відома хорова композиторка, лавреатка Національної премії України ім. Тараса Шевченка Леся Дичко працює над триптихом за його віршами зі збірки "Я птах між тенет" і планує більшу музичну форму на його тексти.

***

Завершуючи вечір, модераторка звернула увагу аудиторії на візуальний образ, створений спеціально для події: імена загиблих митців були вплетені у форму пазлинок, що утворюють єдину мозаїку. Цей образ став символом того, що пам’ять про кожну людину є частиною більшого цілого — спільного світового полотна.

"Нести памʼять — означає бути гідними цієї памʼяті. Кожен із тих, кого ми сьогодні згадували, уособлював певну чесноту — сміливість, любов, щедрість, справедливість, ніжність. І на цих чеснотах тримається світ", — прозвучало у фіналі.

Гості отримали невеликі пам’ятні сувеніри — як нагадування, що памʼять не є тягарем, а формою життя, в якій кожен "пазлик" важливий. Після офіційної частини учасників запросили погортати книжки Ніки Кожушко й Іллі Чернілевського, роздивитися роботи Давида Чичкана, поговорити з близькими загиблих митців у неформальній атмосфері.

Вечір "Memoria Orbis: памʼять тримає світ" став простором, де особисті історії, мистецтво й колективна пам’ять зійшлися в одній точці, щоб засвідчити: війна триває, але так само триває й те світло, яке ці люди залишили по собі — у текстах, музиці, зображеннях і в нашій відповідальності пам’ятати.

Памʼять тримає світ. І сьогодні вона тримає також і нас — у гідності, стійкості та на стороні світла.

Організатори конференції та вечора: Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, Центр прав людини ZMINA, Медійна ініціатива за права людини.

Партнери події: Ukrainian Institute, PEN Ukraine, Truth Hounds, Медіацентр "Україна", Transatlantic Dialogue Center.

Захід відбувся за підтримки Програми "Партнерство за сильну Україну", Міжнародного фонду "Відродження", Празького центру громадянського суспільства, Фонду "Аскольд і Дір" (адмініструється ІСАР "Єднання") та ООН Жінки.