Українські інтелектуали обговорили, як зміняться правила гри у світі через пандемію

Опубліковано: 16.04.2020,  Переглядів: 61

15 квітня Український ПЕН провів онлайн-дискусію – Свобода, довіра, безпека: Як пандемія змінить правила гри в Україні та світі? 

У дискусії взяли участь підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи Нова Країна Валерій Пекар, доктор філософських наук, перекладач, автор книг Вахтанґ Кебуладзе, видавець, співзасновниця видавництва Yakaboo Publishing Оксана Форостина, експерт зі стратегій, керівник експертної компанії pro.mova, член Несторівської групи, член наглядової ради Суспільного мовлення Євген Глібовицький.

Модерувала розмову Мирослава Барчук – журналістка, ведуча UA: Суспільне.

Валерій Пекар: У нас дійсно може бути трохи глибша криза, ніж у інших країнах світу, тому що ми маємо справу з потрійною кризою: епідемічною, економічною і політичною. Мені здається, що ми маємо карго культ карантину, коли наші очільники вважають, що сама ізоляція може суттєво боротися з епідемією. Карантин – це засіб виграти час, щоби організувати боротьбу з епідемією. Є декілька засобів, які дійсно борються. Розумне масове тестування, виявлення осередків захворювання, їхня ізоляція і погашення. А також робота служби громадського здоров’я, яка на сьогодні позбавлена лабораторій.

Оксана Форостина: У комунікаціях від влади є спроба увімкнути архаїчне уявлення про те, що вірус – це ніби хижак. Прийде, побачить, що нікого немає, й піде. Це давні механізми реакції на небезпеку замість раціоналізації ситуації.

Щодо українських новин, ми вкотре отримуємо підтвердження браку суб’єктності. Окрім цього, відчуття, що ми в літаку, а в кабіні пілота – мавпа з гранатою. Я не відчуваю бодай якоїсь спроби контекстуалізувати. Найсуттєвішим аргументом є порівняння з Італією чи Іспанією. Те, що інші країни впроваджують чи ті інші обмеження, не означає, що ми мусимо ті самі обмеження застосовувати в нас.

Викликом для демократії є популізм, коли емоції мають безпрецедентно великий вплив на прийняття рішень урядами. Раціо урядів ламаються під тиском суспільної думки, яку формують медіа. Зараз більшість західних країн пішли на безпрецедентні жертви.

Вахтанг Кебуладзе: Неодноразово казали про те, що ця влада не антимайданна, це немайдан узагалі. Ті цінності, за які ми вийшли в 2013-2014 роках, іррелевантні для цього політичного дискурсу. Чи скористається влада завісою пандемії – не знаю. Відповідь суспільства теж важко спрогнозувати. Звичні способи протесту нелегітимні. Ми не можемо виходити на масові протести, бо наражаємо на ризик не тільки себе, але й інших людей.

Євген Глібовицький: Спосіб держави запроваджувати свої повноваження і намагання регулювати цей виклик мають виразно радянське походження. Ми не бачимо смарт-регулювання, спроби доказовості. Ми бачимо підходи, що базуються на презумпції того, що всі дії влади – правильні. Громадянин має мовчки коритися й робити все, що скажуть. В українських умовах – це шлях у нікуди. Певний час цей шлях буде толеруватися, але буде момент, коли буде загострення конфлікту. Поки що жодна українська влада не змогла вистояти проти консолідованого протесту. Мені теперішня криза нагадує врадіївський етап – накопичується протест, але він ще не виливається.

Щоб дізнатися, про що іще говорили учасники дискусії, дивіться її відеозапис тут.