У Києві дискустували про кримінальну відповідальність за дезінформацію (ФОТО)

Опубліковано: 30.01.2020,  Переглядів: 39

Дискусійний ПЕН-клуб

29 січня Український ПЕН провів у Кримському домі у Києві дискусію – “Наступ на свободу чи захист інфопростору: Яким має бути закон про медіа?” 

У розмові про проєкт закону про дезінформацію, який цього місяця представило Міністерство культури, молоді та спорту, взяли участь заступник міністра культури, молоді та спорту Анатолій Максимчук,  журналістка, ведуча каналів “Еспресо” та UA: Суспільний Мирослава Барчук, директорка громадської організації “Детектор медіа” Галина Петренко, медіа-юрист, адвокат, правозахисник з Платформи прав людини Олександр Бурмагін.

Модерувала розмову Лариса Денисенко – правозахисниця, письменниця, журналістка, членкиня Виконавчої ради Українського ПЕН.

Анатолій Максимчук: “Ми маємо проєкт про протидію дезінфомрацію. Мета, яку ми задекларували, – захист інфомраційного простору України. Ми впевнені, що роль держави – забезпечити право громадян на доступ до об’єктивної, збалансованої інофрмації.

Дискусії навколо проєкту точаться більше тижня, і оцінки коливаються від того, що він не про те, про що має бути, до того, що треба просто підкорегувати.

 Хочу наголосити на тому, що це проєкт, винесений на обговорення. Ми вже провели перші зустрічі зі стейкхолдерами, де, відсікши емоції, змогли виокремити ключові проблеми і питання, які викликають побоювання у професійної спільноти.Цей проєкт буде корегуватись відповідно пропозицій стейколдерів.

Мене хвилює, що крім критики, немає пропозицій щодо того, вдосконалити проєкт”.

Лариса Денисенко: “Виглядає так, що всі мої колеги та колежанки відчувають себе загроженими, бо, з правничої точки зору, у проєкті бракує визначеності”.

Олександр Бурмагін: “Ми з колегами із Платформи прав людини та Лабораторії цифрової безпеки зробили юридичний аналіз проєкту, де намаглись без емоцій оцінити та надати пропоизції. На жаль, багато моментів важко вдосконалити.

Погоджуюсь, що починати треба з дискусії, з проблеми та мети.

Я належу до тих, хто протягом попередніх п’яти років нарікав на відсутність кроків з боку влади, які були б спрямовані на боротьбу проти дезінфомрації. У 2015-2016-у були сформовані достатньо якісні стратегії по інфомраційній та кіберзлочинності. Але далі цього діло не пішло.

На сьогодні думка юристів та медійних експертів полягає тому, що ключовим у цьому проєкті є визначення дезінформації. Бо всі наступні механізми, відштовхуються, по суті, саме від нього. І це визначення є одночасно вузьким і широким.

Вузьким – бо кожен влкдає свій зміст. Відповідно до світових напрацьованих практик, дезінформація може визначатись дуже по-різному. Вона може бути у вигляді змішування достовірної та недостовірної інформації у різних пропорціях, а може бути відвертою і повною неправдою. Відповідно, світові експерти сходяться на тому, що дезінформація – це швидше діяльність. А нинішнє визначення, яке є у законопроєкті, не охоплює усі можливі прояви такої діяльності. Через це воно буде дуже шкутильгати.

Водночас визначення є широким, бо не має чітких критеріїв. У комлпексі з іншими моментами в цьому проєкті виникають ризики для розслідувальної журналістики, де джерела часто є анонімними, а автори мають право на захист джерел.

 Через ці та інші моменти приходимо до висновкку, що законопроєкт у разі прийнятя в такому вигляді може спричинити до самоцензури з боку журналістів”.

 Мирослава Барчук: “Я 20 років працюю телеведучою і маю сказати, що захистити інфомраційний простір в уомвах війни дуже важливо. Я є частною того журналістського середовища, яка несе відповідальність за наступну річ: протягом 20 років ми робили вигляд, що антидержавна, антиукраїнська позиція є просто альтернативною точкою зору. Бо кожну тему ми балансували.

 В моїх ефірах були Рогозін, Жиріновський, Симоненко. Ви запитаєте: “Для чого?” Нам здавалося, що так ми балансуємо позиції. Якщо зовсім чесно, то ми робили це також заради рейтингів. Коли почалась війна, ми усвідомили свою величезну помилку. Адже нам здавалося очевидним, що Рогозін і Жиріновський брешуть. Але виявилось, що очевидно це далеко не всім, і частина глядачів залишилась отруєною їхньою риторкиою і нами.

Але у мене є побоювання, що законопроєкт, який ми обговрюємо, спрямований на захист влади і людей при владі. Мене страшить поява ініційованого владою органу журналістського самоврядування. Бо я дуже поважаю частину своїх колег, але у мене складні стосунки з іншими, які працюють на каналах Медведчука або Фірташа і продовжують знищувати державу. І виникає запитання, чи будуть і ці мої колеги оцінювати мою роботу у межах такого органу самоврядування? На це я не підпишусь. І я не хочу, щоб жержава це ініцювала чи контролювала. Думаю, це внутрішньоцехова справа.

По-друге, мене лякає ініціатива появи інституту уповноваженого з питань інфомарції. Він наділений великими повноваженнями, але не зрозуміло, як вони будуть контролюватися суспільством.

Мені здається, що треба починати з іншого – того, що прописано в законі про медіа. Можна і треба підходити з до захисту інфомраційного простору, виходячи із питання власності медіа. Думаю, що починати треба з ефективної роботи спецслужб, які би визначали, звідки заносяться гроші на канали, і вживали щодо цього відповідні заходи”.

Галина Петренко: “Нам потрібно шукати альтернативні механізми для боротьби з дезінформацією.

Сьогодні я була на обговоренні законопроєкту про медіа. Поговоривши з експертами, хочу запропонувати віддати питання дезінфомрації на орган співрегулювання. Поясню, що це означає.

Законопроєкт про медіа готується і точно буде ухвалений – він важливий і підтримується більшістью. У ньому є принципове нововведення – суб’єктами, які будуть регулюватися, є не лише радіо, телебачення і газети, як це було раніше, а абсолютно всі, тобто сайти, блогери, тощо. І планується створити орган співрегулювання. Це щось нове для України. Суть у тому, що збирається індустрія та регулятор і спільно створюють юридичну особу, що розробляє стандарти, а всі суб’єкти домовляються їм слідувати. Вже є згода найбільших медіагруп, які ввійдуть до такого органу. А це кілька тисяч людей, і не лише новини, а й розважальний контент, через який часто поширюються дезінформація.

Чому я це підтримую? Ми знаємо, що рядовий журналіст ніколи не ухвалює самостійно рішення поширювати дезінфомрацію. У дезінформації завжди є замовник, рішення ухвалюється на рівні правління”.

За підсумками дискусії її учасники та учасниці прийшли до висновку, що законопроєкт, принаймні у нинішньому вигляді, не потрапить до парламенту.

Щоб дізнатися, про що говорили учасники дискусії, дивіться її відеозапис тут. Також найважливіші тези розмови можна послухати на UA: Українське радіо.