Зима культури нашої

Опубліковано: 20.09.2021,  Переглядів: 28

Борис Херсонський

Назва цього есею – парафраз назви останнього роману Дж. Стейнбека “Зима тривоги нашої”. Я вибрав його не випадково: “зимовий” стан нашої культури викликає тривогу. Але і ця тривога певною мірою заморожена, занесена снігами повсякденних турбот і тривог.

Економічні та політичні проблеми, тривала війна, фактична втрата територій, постійна загроза з боку північного сусіда, який взагалі не визнає нашого існування і наполегливо говорить про те що росіяни й українці адіннарот, і грає м’язами на очах у світової спільноти.

Яка тут до біса культура? Вона повинна зіщулившись сидіти осторонь, в куточку, тулитися, радіючи з дрібних подачок, тремтячи і дозволяючи собі мріяти і чекати змін.

Як часто буває в таких випадках, мрії заміщають собою сумну реальність і в очах багатьох створюють ілюзію благополуччя. Уявного благополуччя.

Адже і справді у нас все є! Книги видаються. Кіно знімається. Фестивалів незліченно. Премій та конкурсів занадто багато. Кожному творцеві недалеко ходити за дипломом лауреата. Щось дійсно на високому рівні. Щось на середньому. Багато чого, як то кажуть, нижче плінтуса. Це нормально.

Більш того, якщо порівнювати стан культури в Україні з радянськими часами – є чому порадіти. Найбільш читаюча країна читала детективи і дивилася фільми не найкращої якості. Хороші і навіть геніальні твори заборонялися або роками лежали на полиці в очікуванні дозволу.

Цензура уважно вивчала тексти і картини в пошуках крамоли або згадки відомостей, які чомусь вважалися секретними. Всевидюче око і всечуюче вухо КДБ завжди були на сторожі. діячів культури репресували і вони гинули в таборах не тільки при Сталіні, а й за часи Брежнєва.

Гірше того – навіть талановиті митці підпорядковувалися панівної ідеології і губили свій талант, стаючи слухняними слугами брехні.

Нічого цього немає у нас. Можна плескати в долоні і стрибати на одній ніжці від радості. Ось тільки радості і бажання стрибати за тридцять років поменшало. Не дивно. Схоже, що ми радіємо перебуваючи в розрідженому повітрі, якщо не в порожнечі.

Порожнеча прекрасна – в ній немає опору, в ній легко рухатися, але, на жаль, важко дихати.

Якщо говорити відверто, коли я пишу вірші, то відчуваю непереборні внутрішні чинники – примус, тиск. І в той же час якийсь демон (або ангел, вічно я все плутаю!) Говорить мені, що все це марнота, якщо тільки не марення, що не затьмарення свідомості.

Ну, напишеш ти книгу. Видадуть чи ні? А якщо видадуть, невже розкуплять навіть незначний тираж? А якщо розкуплять – прочитають чи ні? А якщо прочитають, зрозуміють, оцінять? 

Відгукнеться критика? Ах, залиш мрії! Критик у нас один на тисячу тих, хто пише. А читачів у критика ще менше, ніж у серйозного літератора. Мережа в якомусь сенсі – каналізаційна труба, де щось значне неминуче розчиниться в тому … ну в тому, що зазвичай спускають в каналізацію.

Соціальна мережа – велика зрівнялівка. І як усюди, соціальний стан автора і його зв’язки відіграють великої ваги. Лайк і сердечко означають досить часто просто ввічливість, якщо тільки не якийсь зовсім не літературний інтерес.

Де не вистачає критики, там майже немає експертизи. Заможня людина не може писати погано! Якщо ти такий талановитий, то же твій мерс?

Кажуть – треба виховувати читача. Але хто це буде робити? Де ті вихователі дитячого садка, які прищеплять хороший смак дорослим людям, з юності, що втратив навик читання, відвідування музеїв, і, страшно сказати – елементарну грамотність? 

Ризикну навести свій вірш.

***

Повернувся Уліс на Ітаку:

Щось Вітчизну я не впізнаю.

Диктатура поганого смаку

підкорила країну мою.

Смак поганий – він гірше, ніж цар,

і не скинути нам цей тягар.

З диктатурой поганого смаку

всім нам шлях до одного бараку,

слухай, друже, шансон та попсу, 

подивись на новітню красу! 

Диктатура поганого смаку

топить нас не в крові, а в лайні.

Не впізнаєш ні слова, ні знаку.

Чи то тільки здається мені?

Смак поганий нудотна наука.

То ж, Улісе, сгинай свого лука.

Ще є стріли в твому колчані.

Чи то тільки здається мені?

У наше корисливе і меркантильне століття все є товаром. Навіть наша посмішка, обличчя, здібності, інтеллект = товар. 

І культура теж товар. Або не товар. У будь-якому випадку тут є ланцюжок: виробник-об’єкт-посреднік- споживач.

І є також співвідношення: попит-пропозиція. Якщо точніше, відносно культури – недопопит та гіперпропозиція.

Ось трохи статистики. Данні по Україні невтішні.

75% населення не вводить книгу в сферу своїх інтересів.

Кожен 4 українець не читає книжок, 27% населення бере книгу раз на тиждень. 

Придбання та читання падає навіть у порівнянні з 2018 роком (Данні Інституту Книги). Лише 26% купує – 1-5 книжок в рік. 39% опитаних прочитало в 2020, 1-5 книжок. В той час як 38% – не прочитало жодної.

В 2020 – скоротились наклади книжок на 36%. І закрились 48 книгарень з 222 активних. 

Дитина, як кажуть й доводять психологи-дослідники, найгірше усього переносить відсутність уваги. В митця завжди є щось від дитини, яка не дорослішає. Ізоляцію толерувати важко. Холод толерувати важко.

Від кого ми можемо чекати того тепла, тієї уваги, тієї підтримки? Згори, знизу, від колег-митців?

На жаль, згори, від уряду, від спонсорів підтримка дуже обмежена. Урядовцю потрібна масовка, у певному сенсі він раб статистики. На місцевому рівні урядовець займається проблемами культури, молоді, спорту та туризму. Я не випадково поставив культуру попереду. Це – провокація. Насправді культура остання в черзі. Де візьмеш урядовця, який (частіше – яка) добре розуміє прозу й поезію, музику у всій різноманітності, живопис? Й ще займатися туризмом? Все це – риторичні питання. Немає такої людини на державних посадах. Ніде такої людини немає. 

Ось приклад. Маю середню музичну освіту. З дитинства захоплююсь класикою, з юності – джазом. Маю велику колекцію CD. З музикою щонайменше три години на добу. Але не впевнений, що зможу відрізнити гарне виконання від геніального. Що впізнаю не тільки твір, але й індивідуальну майстерність виконавця? Ні, й ще раз – ні. 

Мій покійний друг, коли йшов на концерт симфонічної музики,  брав з собою партитуру твору й слухав попереду цей твір у іншому виконанні. Ось це – справжня експертиза. Але пересічний відвідувач філармонії – чи зрозуміє він усі особливості виконання? Маю обґрунтовані сумніви.

Ще раз скажу – уряду потрібна масовка, гала-концерт, дитячий ранок, спів хором.

А талант, якщо він і є товар, то товар штучний.

Ще один фактор. Уряд завжди буде віддавати перевагу традиційній культурі,

Фольклору, реалізму, патріотичним текстам та кінопродукції. Телебачення – наше все. Ленін помилявся, коли казав, що кіно найважливіше з мистецтв. Бідолашний, він не знав що буде телебачення й Інтернет.

Тепер про тепло та підтримку знизу. Так, в кожного справжнього  митця є свої прихильники. Але їх небагато. Щось визначне повинно потрапитись, щоб вони висловили таку підтримку. Особисте горе – співчуваю, особиста визначна подія, виставка чи вечір, день народження наприкінці – вітаю. Гроші на видання чи на рами для картин, чи на оренду залу… ммм… це вже важко.

Й ще одне – важливе. Підтримують тебе особисто, а не твій продукт.

Чи можливо порівняти підтримку визначного художника з підтримкою естрадної співачки, як то кажуть, середньої руки? Та навіть й найкращий  художник повинен дбати про свій імідж и рекламу не менш, ніж за   безпосередньо займатися творчістю.

Тепер – колеги по цеху. Ми усі – індивідуалісти. Ми зустрічаємось на фестивалях, ми листуємось, ставимо один одному лайки на фейсбуці. Але праця в команді? Але постійний піар іншого? (На себе, любимого часу не вистачає)

Угрупування і талант не йдуть поряд. В нас є приклад Спілки радянський письменників, спілки радянських художників, композиторів, тощо. Муза спілкується с особистістю, а не з офіційним угрупуванням. Але уряду легше спілкуватися з спілками й асоціаціями.

Таке життя. Зима триває. Режим очікування триває.

Джерело: НВ

“Культура в режимі очікування” — спільний проект Українського ПЕН і НВ, в межах якого провідні українські інтелектуали — письменники, філософи, журналісти і вчені — міркують про те, що чекає на культуру, Україну і світ після карантину і глобальної кризи, які поставили наше життя на паузу. Всі тексти шукайте за тегом #Культура в режимі очікування

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.