Сила вдячності

Опубліковано: 17.01.2020,  Переглядів: 23

Борис Ґудзяк

ґудзяк

Той, хто почувається сильним, може цього тексту не читати. Той, хто насамперед покладається на свою міць, прочитавши, мабуть, не зрозуміє. Проте для більшості з нас — пересічних, і пересічно безсилих — він може бути корисним. Якщо ми усвідомлюємо свої обмеження, цінуємо наше крихке життя, то знаємо, що потребуємо підтримки і порад. Потребуємо сили інших. Бо матриця нашого життя — стосунки. У їхній якості, у їхній вірності, у їхніх жертовності ми черпаємо натхнення йти далі. 

Самі в собі ми не здатні генерувати силу. Навпаки, закриваючись у собі, заплутуємося у власних нетрях, і наші опущені руки, немов невидимим павутинням зв’язані, стають бездіяльними і немічними. Наростає розгубленість, страх, агресія. Ці почуття не бувають ефективними чи плідними. Вони спалюють усе, що все ще залишилося у нашому внутрішньому резервуарі.

Фізична сила має чіткі обмеження. Якими ми не були б силачами, сьогоднішня зброя і технологія роблять нас усіх наскрізь вразливими. Не існує щита, кольчуги чи бункера, що здатні захистити. Не допоможуть м’язи та підтягнута фігура.      

Незаперечно, що життєдайна сила користає зі здорового тіла. Однак особисто я на багатьох прикладах пересвідчився, що найсильнішими і найнепохитнішими бувають саме ті, хто змирився з фактом своєї тілесної слабкості і зосередився на плеканні духовної міці, духовного життя, автентичних стосунків, каяття і вдячності. Інтуїція про таку силу слабких проявляється у різних образах. Молоде покоління, що виростало, дивлячись і читаючи “Володаря перстнів”, мабуть, не раз задумувалося, чому Толкін довіряє боротьбу з силами зла не безстрашним гномам чи магам-ельфам, а полохливим гобітам. 

Надлюдські здатності і чесноти розвиваються, коли людина відкривається на Божу потугу. Це вона робить нас вільними, незалежними від обставин, звільняє від відчуття безнадійної приреченості.

Найбільша Божа сила проявляється у смерті Христа на Хресті — в абсолютному безсиллі. У жертві. Навіть у крайньому приниженні. У мнимому безчесті.    

Божа могутність і уповання на неї звільняють від постійного, всепроникного і невидимо присутнього страху, який, по суті, є страхом перед смертю. Той, хто боїться смерті, хто постійно і всіма засобами захищається від її маленьких проявів — втрат і програшів, якою б не була його матеріальна чи фізична сила, живе карикатурно, жалюгідно. Зрозумійте правильно, у моїх словах немає заклику до бездумного ризику, а тим паче мазохізму. Це радше пропозиція поставити своє життя у відповідну перспективу. Перспективу буття перед Великим Богом.

Часто велич Божих діл збиває людину з пантелику. У пустелі ізраїльтяни нарікали: “Господи, для чого Ти вивів нас із дому неволі?” Їм краще і легше було в полоні — з малими можливостями, малою свободою, малою відповідальністю, ніж бути з Великим Богом, Якого вони не могли вповні прийняти, зрозуміти, Який і від них вимагав величі. Взамін вони створили і ми досі творимо собі божків, рукотворних і нам підвладних ідолів — золотого тельця, тісну конфесію, чи список правил — усе це дозволяє нам зменшити таїнство, контролювати його і ним маніпулювати, пристосовуючи до нашого масштабу. Вигідно мати свого бога, який завжди під рукою, на повідку, такий кишеньковий і зручний, як мобільний телефон, що його можна витягнути з кишені — показати, похвалитися, при потребі ним (богом!) можна добряче когось по голові стукнути… 

Бути біля Великого Бога і перебувати у стосунках з по-справжньому великими людьми страшно.

Подивімося на стиль життя мафіозі та олігархів, які оточені грізними охоронцями, пересуваються дорогами на броньованих машинах-танках, ховаються за дротами під струмом, живуть у золотій клітці претензійності, експансії, страху і на офшорних островах моральної обмеженості. 

Прояви дрібного і дріб’язкового бачимо у нашому національному житті, у державі, економіці, суспільстві та культурі. Не повинно нас тішити, що це стосується не лише нас, що й потужні держави перебувають під керівництвом надутих когутиків, які сьогодні піють, а завтра з іншими диктаторами і владними егоїстами опиняться на смітнику історії.

Однак наші з вами можливості у цьому житті радикально інакші. Треба відкрити духовний зір і слух і дозволити наповнити серце благо-даттю.

Адже кожен-кожнісінький з нас — ручної роботи (hand made by God; made for heaven!). Кожен наш пальчик Бог з усмішкою цілує, благословляючи нас на творіння у Любові. Ми живемо, ростемо, чудесний механізм нашого серця до кожної клітини нашого тіла доносить неймовірний коктейль життя. Секунда за секундою, година за годиною, рік за роком. За 59 років моє серце зробило в середньому 2 015 676 000 ударів (не враховуючи тих щасливих і тих болісних моментів, що змушували його битися швидше). Моя свідомість і зусилля, щоб зберігати цей механізм практично нульові. Тому мої лікарі незадоволені. Але серце б’ється… Життя триває.

Щоб з нуля запустити цей механізм, ні ти, ні я не маємо влади. Це ми все отримали як дар. Ростуть нігті, волосся. Сонце сходить щоденно без наших старань. Пори року змінюють одна одну. Хай нам у північній півкулі серед зими зараз важко у це повірити, але все ж прийде 

…….весна прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Мов дівчина у вінку;

Ожили луги, діброви,

Повно гамору, розмови

І пісень в чагарнику.   

Від 10 кілометрів під водою до 8 кілометрів над рівнем моря всюди щось живе. Без наших особливих старань живе і навпаки, навіть краще живе і розвивається, коли ми не втручаємося. А ця чудесна земна куля — лише атом у космічному просторі, який простягається у безмежжя з радіусом у 45 мільярдів світлових років. На долю секунди задумайтеся, завмріть перед цим таїнством. Це подарунок. Це наш фундамент. Він нас тримає. Нас живить. 

Пізнання і усвідомлення дару, який ми отримали, дає велику силу  — силу вдячності. 

Хтось скаже, що це високо і далеко, і надто абстрактно, а наші потреби приземлені — війна, економічні злидні, для мільйонів вимушена міграція. А для всіх нас — звичайні житейські клопоти. 

Це незаперечні факти, їх слід тверезо визнавати. Однак необхідно розуміти їхній контекст, що дає сенс, напрям і надію.

Нам пощастило жити у благословенні часи, коли людству краще, ніж будь-коли. Кількість неписемних людей, що на початку XIX століття сягала майже 90% знизилася до незначних цифр. Зменшилася кількість конфліктів (кілька сотень років тому Європа потопала у війнах, не кажучи вже про інші континенти). Протягом останніх 70 років середня тривалість життя зросла на 15-20 років (найбільше в країнах Африки, де суттєво зменшилася дитяча смертність). Кардинально зменшилася бідність. Медицина ще не здатна сконструювати тілесне тепле людське серце, але може підтримати хворе і підтоптане. За різними даними в сім разів збільшилася кількість автомобілів на українських вулицях, будується величезна кількість житла. Різноманітність одягу, їжі, дезодорантів та засобів гігієни поза межею уявлень українців 30 років тому. Ми хотіли споживати,  і ось тепер меню товсте як старий том УРЕ, тільки що кольору і картинок більше. Так, українцям непросто, але цифри кажуть, що стає краще попри всі труднощі.

Найважливіше з того, що ми маємо, але не мали — це свобода молитися, тобто бути у стосунках з Всевишнім, і розвиватися у стосунках з іншими. Це можливість бути собою — вживати рідну мову, висловлювати свої думки і погляди, подорожувати, мати вибір — політичний, комерційний, особистий. Ми просто не пам’ятаємо. Як рибка Дорі, не пам’ятаємо, і тому не цінимо того, що здобули.

Християни в західних країнах трохи бентежаться і скиглять через зростання секуляризації, але факти — річ уперта, і факти кажуть, що ніколи в світі ще не було стільки християн, як тепер. Навіть у Китаї, в найбільшому та найгрізнішому авторитарному комуністичному краї, добра новина поширюється — до 10 мільйонів католиків і більше, ніж 50-60 мільйонів протестантів. За деякими прогнозами через 25 років Китай стане найбільшою християнською державою, переганяючи США і Бразилію. 

Матеріальних і моральних скарбів сьогодні не бракує. Панує достаток — тільки треба бачити. 

Вдячність, благо-дарність, євхаристійність відкриває нас до безмежності, бо «дякувати» (грецькою мовою εὐχαριστῶ) означає «дарувати благо», як дарує Благо Бог в найбільшому християнському Таїнстві, яке невипадково називається Євхаристією. Сильна людина благо-дарить.

Пригадаймо святого папу Івана Павла ІІ, який протягом останніх років свого життя був хворим і  кволим, але своєю наснагою, позитивом та гумором надихав мільйони, в тому числі і нас, українців, у 2001-му. До таких сильних, що долали межі людських можливостей, належали і належать Тарас Шевченко, Климентій Шептицький, Василь Стус, Йосиф Сліпий, Леся Українка, Оксана Мешко, Мирослав Маринович, Мати Тереза і моя рідна скромна Мама. У кожного, мабуть, свій список велетнів.  

Такої могутності хотілося б побажати сучасним лідерам, але відразу варто сказати, що її не можна схопити як “бога за бороду”. Така сила виходить зі своєрідного джерела, до якого нечасто припадають ті, хто має владу. В сучасній культурі поширюється знудженість, непевність, страх. Вона вміє все з іронією деконструювати, здивувати віртуозністю, захопити незвичністю. Однак не здатна створити стабільний фундамент буття, не здатна дати відчуття цілісності досвіду і перспективи, не здатна підтримати віру в майбутнє, не здатна зміцнити певність у тому, що ми гідні та цінні, що ми Богом люблені, що ми на вічність призначені. 

Не відкриті на І(і)ншого, ми стаємо зосередженими на собі, стаємо обмеженими собою. Тут доцільно знову ж таки згадати вже забуту греку. Грецькою мовою слово “свій, зосереджений на собі” звучить ἴδιος, від нього походить ἰδιώτης — приватна людина, індивід. А вже з цього бере свій початок у різних європейських мовах принизлива конотація цього слова, яким називають людину, що поводиться не надто розумно. “Який же ти … !” Гірше бути не може. Чому? Бо ти сам собі пан, закритий у собі, герметично відмежований від дарів вселенної, багатства стосунків з ближніми і від Божої благодаті. Які б не були твої маєтки, таланти, фізична чи військова сила, ти по-грецькому ἰδιώτης. 

Людина створена на образ і подобу триєдиного Бога. Бога, у Якому відвічно тривають  стосунки любові — між Отцем і Сином у Святому Дусі. Тому вона розвивається і квітне у життєдайних стосунках, а в токсичних — гасне і гине. 

Де наша сила? У стосунках. Не просто у тобі чи в мені. Вона росте між нами. Вона між-особиста. Вона божественна, і водночас людська. Побачити і зрозуміти силу і могутність як співпрацю, як солідарність, як дар допомагає щира вдячність.

Джерело: НВ

“Що дасть нам силу?” — спільний проект Українського ПЕН і НВ, в межах якого провідні українські інтелектуали — письменники, філософи, журналісти і вчені — міркують про те, де шукати силу, аби рухатись до мети. Всі тексти шукайте за тегом #Що дасть нам силу?

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.