Переклад – це будування мостів. Друга частина опитування перекладачів-членів ПЕН про професію

2862
Роздрукувати
Переклад – це будування мостів. Друга частина опитування перекладачів-членів ПЕН про професію

З нагоди Міжнародного дня перекладача Український ПЕН попросив своїх членів та членкинь, які займаються перекладом, відповісти на три запитання про професію:

1.У чому ви бачите місію/завдання перекладача?

2.З якими проблемами стикаються перекладачі сьогодні, чи є щось, чого вам бракує для реалізації себе як перекладача?

3.Який ваш переклад ви вважаєте найважливішим і чому?

Для другої частини матеріалу своїми думками поділилися Павло Коробчук, Наталка Сняданко, Аскольд Мельничук, Ія Ківа, Віктор Морозов, Наталія Бельченко, Олег Коцарев та Анета Камінська.

Публікацію підготовлено в партнерстві з літературно-перекладацьким фестивалем TRANSLATORIUM, який відбудеться онлайн 2-4 жовтня.

Павло Коробчук, поет, прозаїк, перекладач

image1.Місія перекладача – бути природним. Природно звучати мовою, на яку перекладаєш. Асоціативно, співзвучно. Не забувати, що перекладаєш не так на мову, як для носіїв цієї мови. Водночас перекладати не для сьогодні, а з потенціалом, щоб перекладом користуватимуться впродовж десятиліть.

2.Вважаю, що які би не були проблеми у перекладачів, зараз вони – найменші за всю історію людства. Бо інструментів, як саме перекладати – більше, ніж раніше. Текстів, які перекладати – більше, ніж раніше.

Я ж перекладач з мінімальним стажем і амбіціями, тому мені наразі нічого не бракує.

3.Найважливішим перекладом вважаю переклад фільму “Похвала Нічому” Бориса Мітіча. Це, практично, єдиний мій переклад J Але важливо сказати, що це повнометражний фільм, де фактично весь час звучить закадровий голос Іггі Попа. І дуже важливо додати, що весь фільм – всуціль римований.

Тобто за розміром перекладу – це як перекласти книжку римованих віршів з англійської мови. І всюди зберегти риму, причому в правильній послідовності рядків. І ритм, щоб вміститися у швидкозмінні таймкоди. І перекладати так, щоб алюзії і метафори фільму були близькими саме українському глядачу.

В Україні стрічку показали понад сотню разів. Я був на кількох показах з повною залою людей, які сміялася в тих місцях, у яких мій переклад хотів, щоб вони сміялися. І режисер фільму написав мені, що переклад – вдалий J

Наталка Сняданко, письменниця та перекладачка

image1.Літературний переклад – це, на мою думку, не лише переклад текстів, а насамперед переклад контекстів, наближення їх і створення можливості пізнати нове. Найважливіше і найважче у перекладацькій роботі – це пошук інтонації для кожної книги, яка у перекладі була би найближчою і найвідповіднішою до оригіналу. Але таких у країнах, як наша, із перерваною літературною традицією, невиробленістю мови в багатьох тематичних спектрах, робота перекладачів полягає і в виробленні мови, пошуку найкомфортніших способів для запозичення нової лексики та понять. І при цьому – має бути намагання максимально зберегти автентичність мовного звучання.

2.Найбільша проблема – це відсутність можливостей для існування літературного перекладу як самостійної професії. Переважна більшість перекладачів та перекладачок займаються літературними перекладами у вільний від основної роботи час, адже прогодувати такі переклади не здатні. Це призводить до вимирання професії, її непрестижності, а також до неминучого зниження рівня якості перекладів, втрати школи, браку обміну досвідом.

Підтримка цієї професії, як і багатьох інших сфер культури, повинна бути державним пріоритетом і фінансуватися не лише за комерційним принципом, а насамперед за принципом важливості внеску перекладів у національну культурну спадщину. Дуже хотілося б колись побачити реалізацію таких програм. Скажімо, національної програми перекладу літературної класики, або ж перекладу сучасної некомерційної літератури, наукової та науково-популярної літератури. Адже таких книжок на українському ринку виходить надзвичайно мало, а якість їхнього перекладу часто незадовільна.

3.Таких книг є ціла низка. Скажімо, я дуже щаслива, що свого часу мала можливість зробити перший український переклад “Замку” Франца Кафки, перекласти українською “Гойдалку дихання” Герти Мюллер, “Піаністку” Ельфріде Єлінек, “Моє століття” та “Кіт і миша” Ґюнтера Ґрасса, “Абетку” Чеслава Мілоша, “Тлумачення сновидінь” Зиґмунда Фройда. Коли можеш працювати з такими текстами, кожен із них – окремий університет, у якому вчишся і здобуваєш досвід, уміння, від якого отримуєш задоволення. Але не менше я тішуся і тоді, коли перекладаю дитячі книги чи бестселери розважального змісту, адже кожен добрий переклад – це завжди виклик. Що легше і невимушеніше читається перекладений текст, то більше праці і зусиль вкладено у нього під час перекладу.

Аскольд Мельничук, американський письменник українського походження, науковець, перекладач

image1.Я глибоко шаную усіх поважних перекладачів. Для мене вони уособлюють святих літератури, адже вони використовують свої цілком реальні таланти задля інших. Фактично, моє видавництво – Arrowsmith Press – назване на честь великого перекладача грецької, латинської й італійської класики Вільяма Ерроусміта, якого я трохи знав і опублікував його переклади творів Еудженіо Монтале в заснованому мною літературному журналі Agni.

Кожна мова – це своя власна екосистема. Літературний твір – ніби знімок одного дня з життя певного середовища. Перекладач стикається з викликом передачі тієї особливості комусь, хто живе в цілковито відмінному кліматі. Як зробити так, аби мешканець пустелі відчув холод Арктики, особливо якщо той ніколи не пізнавав мороз?

Деякі перекладачі намагаються буквально перетворити твір, вірш або розповідь – дослівно, але я вважаю, що моя робота – надати читачу саме те, що породжує оригінал. На практиці це означає, що вибір структури речення і дикція зрештою залежать від того, що якнайкраще пасуватиме у новій мові: пересаджуючи чужорідне дерево в нове середовище, свіжі адаптації є необхідними.

2.Я, одначе, ніякий не святий. Я переклав лиш трохи і лиш тоді, коли особливо хотів цього. Мені, звісно, подобаються виклики, але зазвичай я працюю над чимось власним, що потребує мого цілковитого поринання. Я переходив до перекладу тільки в проміжні моменти, після того як оригінальний проєкт був завершений і перед тим як інший принаджував мене до себе.

3.Я вдячний за можливість працювати з окремими творами низки чудових українських письменників: від Івана Драча до Богдана Бойчика, Оксани Забужко, Мар’яни Савки і Оксани Луцишиної. Багато років тому я переклав декілька байок Сковороди… Прошу, не змушуйте мене вибирати поміж них. Кожен був цінним і важливим у своєму сенсі і у свій час.

Ія Ківа, поетка та перекладачка

image1.Оскільки переклад — це не так професія, як певний спосіб світосприйняття і стосунків із дійсністю, то найголовніше завдання перекладача — бути добрим інструментом для уловлення, обробки й трансляції сенсів, з одного боку, й їхнього створення, з іншого. Адже переклад — це щоразу створення світу наново. Якщо пригадати біблійний вислів "Спочатку було слово", то з кожним новим перекладом це щоразу нове слово, новий початок і новий світ. І, звісно ж, перекладач — це місто зустрічі ідей, мов, культур, людей, найрізноманітніших і найнепоєднуваніших речей, їхня "домівка буття".

2.Першим на думку спадає брак словників: двомовних, тлумачних, галузевих, етимологічних, самих різних. Окремо тут, мабуть, можна назвати гостру потребу в ресурсі зі складною структурою, де ці словники були б представлені за рубриками, мовами тощо.

Друга проблема — непрозорість процесів, пов’язаних із оплатою праці перекладачів. І в книжковій сфері, і на ринку технічних перекладів — це завжди рівняння з купою невідомих. І якщо обговорення ставок для перекладачів із англійської часом потрапляє у публічний простір, то зі слов’янськими мовами, з якими зазвичай маю справу я, це завжди таїна за сімома печатками. Як ми розуміємо, така ситуація призводить експлуатації перекладачів і того, що добрі фахівці йдуть із професії.

Третя проблема — брак перекладацьких премій, стипендій і резиденцій, а також майданчиків та часописів, де ці переклади можна було б оприлюднювати. І наостанок я, мабуть, назву необхідність в об’єднаннях перекладачів: і загальних, і на рівні мікроспільнот тих, хто перекладає з певних мов. Обговорення проблем сприяє їхній видимості й вирішенню у майбутньому, а накопичений досвід і відчуття експертного плеча поряд — вибудовуванню фахового й затишного спільного простору.

3.Я, мабуть, назву вірш білоруської поетки і перекладачки Юлії Цімафєєвої "Моя батьківщина", переклад якого був оприлюднений в добірці "Ти дихатимеш іншим повітрям" на "Читомо". Починаючи з 9 серпня 2020 року, цей текст, написаний ще 2018 року, із яскравої і точної метафори Білорусі за режиму Лукашенка перетворився на щось набагато сильніше і важливіше за своєї суттю і дією на читача. У Білорусі змінилася структура повітря і разом із цим змінився й цей текст, ставши і свідоцтвом, і поясненням, і місцем для співпереживання і солідаризації, адже масштаб насильства, який застосовує білоруська влада проти мирних протестантів, не може не приголомшувати. Цей вірш, власне, і є тією мовою, яка сьогодні нам пояснює те, за чим ми спостерігаємо в режимі реального часу в телеграм-каналах та соціальних мережах, але ще не встигаємо осягнути й осмислити вповні.

Віктор Морозов, перекладач

image1.Місія – в наведенні мостів і руйнуванні мурів, які відділяють нас від інших країн і культур.

2.З того, що мені відомо, в зв’язку з пандемією і фінансовою кризою видавництва менш активно, ніж раніше, замовляють нові переклади. Мені ж особисто бракує насамперед вільного часу – на жаль, у добі лише 24 години, і перекладаючи зараз роман Террі Пратчетта “Крадій часу”, я дуже шкодував, що також не можу “вкрасти” бодай трішечки того часу для повноціннішої реалізації себе як перекладача J

3.Мабуть, Поттеріану, насамперед тому, що цей переклад, судячи з численних листів, які отримував і я, і видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, спонукав багатьох дітей відірватися від ґаджетів і захопитися читанням книжок. Але найбільше мене тішать листи від читачів, які раніше взагалі не бажали розмовляти українською мовою, а завдяки чарам Гаррі Поттера полюбили і українські книжки, і українську мову, і дивовижні скарби власної української душі!

Наталія Бельченко, поетка та перекладачка

image1.Місія – бути посередником і в певному сенсі створювачем смислів. Слугувати просвітництву через перенесення образів, які знайшли притулок в іншій культурі, – у власну культуру. Також важливе розширення словника. Створення такої собі вольтової дуги між мовами.

2.Я не знаю, як знайти видавця поетичних перекладів. З іншого боку, в Україні існує практика платити за переклад віршів у зібраннях перекладів – одним екземпляром з накладу, цікаво, чи десь ще так буває?

3.З травня цього року я роблю для сайту Kyiv Daily цикл перекладів з польської мови: перекладаю вірші тих поетів, які народилися в певному місяці. З культурно-просвітницької точки зору (включно для мене самої), сприяю знайомству читача з якісними та різноманітними зразками як класичної, так і сучасної польської поезії.А для міждисциплінарних і міжнародних зв’язків найважливіший, мабуть, мій переклад оповідання Ярослава Івашкевича "Учитель", за яким буде знято фільм.

Олег Коцарев, поет, прозаїк, перекладач, літкритик

image1.Місія перекладача художньої літератури – "оселити" текст у зовсім новому для нього світі. Щоб твір зміг інтегруватися в простір іншої мови, культури, а отже, збагатити ці мови і культури та заразом краще познайомити їх тими краями, звідки він прийшов. Ідеальна комунікація: ніхто не програє – всі виграють. Не випадково (якщо відхилитися від суто літературного перекладу та взяти ширше) навіть під час війн перекладачі перебувають в особливому просторі, трохи "мирнішому". Таким чином, ми приходимо до того, що перекладачі несуть людям ідилію. Майже тост вийшов.

2.Особисто я з перекладацьких проблем головними бачу не якісь технічні речі, а труднощі видання іноземної літератури в Україні – видавці часто не готові публікувати, а читачі купляти й читати тексти, які мені здаються цікавими. Мій погляд, проте, досить специфічний, бо переклад – не основна моя діяльність. Може, якби я жив лише цим, то й проблеми б відчував інакше.

3.Мабуть, усе-таки мій головний наразі переклад – це та частина віршів, які я переклав для нашого спільного проекту з богемісткою Іриною Забіякою, і ті вірші, над якими ми працювали разом. Маю на увазі книжку самобутнього чеського поета Івана Верніша українською мовою під назвою "Прогулянка довкола пивоварні". Мені взагалі доводилося перекладати різну поезію з польської, білоруської, російської, але якось склалося так, що найбільш запам’яталися саме чеські тексти. Може, через те, що давалися вони найважче, а отже, "перемога" виявилася найцікавішою.

Анета Камінська, польська поетка та перекладачка

image1.Переклад поезії для мене — це будування мостів, які уможливлюють комунікацію між людьми і сприяють їхній співпраці. Художній текст має сенс лише тоді, якщо хтось його читає, переживає й ділиться ним з іншими. Переклад подовжує життя тексту, ба більше — дарує йому нове життя: в іншій мові, іншій культурі, для інших читачів.

Моя ж місія — завжди бути поруч і стежити за тим, що відбувається в українській поезії, щоб вчасно зауважити найцікавіші й найважливіші явища, про які я потім розповім іншим вже польською мовою. І, звісно ж, я завжди маю надію, що тексти, які я перекладаю, когось зацікавлять, надихнуть, захоплять — так само, як і мене.

2.Якщо говорити про переклад саме з українською мови, то найбільше мені бракує цілком базових речей: добрих словників (різних типів), доступу до деяких книжок, допомоги інституцій, які займаються промоцією української літератури закордоном. Хоч з останнім, на щастя, ситуація поволі починає змінюватися.

За 17 років я навчилася давати собі раду з цими проблемами завдяки неоціненній допомозі українських друзів і знайомих (а часом навіть і геть незнайомих людей), які були для мене живими словниками, консультантами та шукачами матеріалів. Попри всі складнощі, саме завдяки цим людям я завжди маю відчуття, що мені по силах реалізувати будь-який, навіть найбожевільніший проєкт, пов'язаний із Україною. Однак якби в мене з’явилась можливість побути на якийсь стипендії або резиденції для перекладачів, це стало б для мене неабиякою допомогою та підтримкою.

3.Це все одно що запитати в матері, кого з дітей вона любить найбільше. Я відповім, що всіх найбільше :)

Я сприймаю свої переклади як одне ціле й кожна наступна книжка його лише доповнює та зміцнює. Однак антологія "Wschód-Zachód. Wiersze z Ukrainy i dla Ukrainy", яка вийшла 2014-го року, стала для мене не лише добіркою добрих і сильних віршів, а перш за все жестом солідарності перекладачки-амбасадорки, яка намагалася хоча б у такій спосіб допомогти Україні в надзвичайно важкий для неї час.

Зараз я готую до видання вибране з 200 віршів Василя Голобородька. Це праця кількох років, під час якої я, на щастя, вже могла розраховувати на допомогу інституцій — і польських, і українських. Я сподіваюся, що ця книжка стане важливою для польських читачів, бо для мене вона вже стала такою.

Для першої частини матеріалу до Міжнародного дня перекладача своїми думками поділилися Борис Херсонський, Гаська Шиян, Олексій Панич, Оля Гнатюк, Володимир Діброва, Василь Махно, Олена Маринічева, Ірина Славінська, Алла Татаренко, Оксана Луцишина, Аркадій Штипель та Юрій Прохасько.

Підготувала Катерина Толокольнікова

2 жовтня 2020
2862
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: