#PEN_TEN: Інтерв’ю з Василем Махном

Опубліковано: 11.09.2020,  Переглядів: 115

У рубриці #PEN_TEN поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець Василь Махно розповідає про те, чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки, як на творчість автора впливає місце народження та які важливі теми лишаються невисвітленими в українській літературі.

1. У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника/перекладача у наш час?

Письменник, в першу чергу, відповідальний за своє письмо, іншої відповідальності я просто не бачу.

2. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

Уникнути цього важко. Я, приміром, завжди намагаюся підписати той чи інший лист, коли йдеться про порушення прав, свобод чи незаконних арештів тощо, уважаючи, що, може, мій голос допоможе перемогти кривду. Насправді, інколи мені видається, що світ перестав дослухатися до будь-яких голосів. Інколи ця глухота зрідні цинізму.

3. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

У кожного письменника існує своє відчуття міри. Звісно, багато залежить від жанру твору. Правди чи вигадки повинно були в структурі тексту стільки, скільки цього письменникові необхідно. А скільки і де той баланс – це вже питання майстерності, досвіду та стилю.

4. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

Писання – як би це кого не дивувало – процес постійний. Принаймні для мене не існує поділу: ось у цієї хвилі ти письменник, а цієї, їдучи в потязі, – вже ні. Усе з чим я зустрічаюся, що бачить око, що запліднює думку, – все згодиться на господарстві. Деталі, емоційні подразники, візуальні ряди, втрати і переживання під час процесу писання виринають й оживають, щоби увібратися в слова.

Якщо ж говорити про сам процес писання – то до точно визначених годин я не привчився. Завжди мусить існувати поштовх. Інколи пишу на поромі, в потязі. Частіше, звичайно, вдома. Проза потребує більшої витривалості й концентрації – в переїздах і подорожах роблю тільки нотатки. Проза пишеться вдома, а поезія – з повітря.

5.Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як “письменницька ідентифікація”?

У багатьох моїх книжках присутній Чортків – місто, в якому я народився. Присутні Базар (там минули перші вісім років), Кривий Ріг, Тернопіль, Нью-Йорк. Мені надзвичайно важливо «освоїти» простір, в якому я мешкаю, вибудувати з нього тривимірну площину й заповнити подіями. Мені подобається деталізувати світ, роздивлятися його найменші вкраплення в історію, особисті біографії, топографію й топоніміку.

6. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Мабуть, роман «Вічний календар». Чому? Бо мою внутрішню історію малої території потрібно було укласти й профастриґувати подіями, до того ж, панорама сягала багатьох інших просторів та часових позначень. Для цього потрібно було відвідати деякі країни та міста, вчитатися в документи і матеріали. До того ж, писання тривало з невеликими перервами чотири роки. Я намагався комбінувати манеру розповіді, додаючи елементи есеїстики чи документалістики, а також варіювати з оповідними стратегіями, залежно від епохи та її героїв. Мені хотілося, щоби смисли роману були прочитані в ключі багатогранності життя і подій, а не в ключі історичності.

7. Чому ви навчилися, пишучи/перекладаючи книжки?

Розумінню, що з мовою потрібно поводитися обережно. І що будь-які висловлювання чи думки потребують точної, виваженої й метафоричної мови. Художнє письмо – делікатна система взаємопроникнення слів, їх хімічних сполук, тому до слів у мене ставлення сакральне, як би старомодно це не виглядало.

8. Які важливі теми лишаються невисвітленими в українській літературі?

Найголовніші теми в літературі – любов і смерть. Усе навколо них і обертається. Одна заувага – і любов, і смерть важливо розуміти в широкому потрактуванні. Звідси й починається маркесівське «писати про життя».

9. Чи втратить література своє значення в час нових інформаційних технологій?

Інколи мені видається, що новітні технології одночасно допомагають і шкодять літературі. Допомагають у поширенні інформації про книжки і письменників, але нівелюють найінтимніший процес, що відбувається між читачем і текстом – процес читання.

10. Яка ваша улюблена книгарня або бібліотека?

Нью-Йоркська книгарня «Strand» на Бродвеї і, мабуть, Нью-Йоркська публічна бібліотека.

PEN_TEN – рубрика Українського ПЕН, у рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідають на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай