Пандемія та що робити далі. Нотатки з Польщі

Опубліковано: 11.01.2021,  Переглядів: 10

Аґата Вонсовська-Павлік

Сама суть культурної діяльності передбачає можливість безпосереднього контакту реципієнта (глядача, слухача) із творцем та/або його твором, вона потребує певного емоційного співпереживання, а тим часом саме на такий контакт падають головні обмеження в умовах епідемічної загрози. Культура була «скасована» карантином — нарівні з туризмом, конференц-індустрією, транспортом та гастрономією. Найбільш постраждали від такого заморожування діяльності установ та закладів творці без постійної зайнятості, «фрілансери», а також усі ті, що займаються пропагандою культури, продюсери, аніматори, технічний персонал. Приватні культурні заклади опинились на грані банкрутства, державні – на межі виживання, головно за рахунок державних субсидій, яких заледве вистачає на утримання базової інфраструктури.

Нинішня криза показала взаємозалежність багатьох сфер соціально-економічного життя, наприклад, установ культурної спадщини (музеїв) та туризму. Порушилась уся мережа ділових зв’язків між виробниками культурних продуктів та середовищем, яке їх підтримує (готелі, транспорт, гастрономія, індустрія заходів). Уже перший, весняний локдаун приніс гірку правду про те, що культура закривається першою, а відкривається останньою. Чергова, осіння хвиля пандемії лише підтвердила це сумне спостереження і поглибила негативні тенденції. А тим часом на сектор культури у Польщі припадає приблизно 3,4% валового внутрішнього продукту, у ньому працює близько 320 тис. осіб. (В Україні ці показники дещо вищі, але й методологія обрахунку істотно інакша. — Прим. перекладача).

Навесні творці та культурні установи порівняно швидко відреагували на карантинний локдаун, перенісши свою діяльність в Інтернет та перейшовши до дистанційної праці. Інтернет став єдиним способом зв’язку з аудиторією. Музеї відкрили доступ до своїх цифрових колекцій, а виконавські установи запропонували віртуальний доступ до раніше записаних концертів та виступів. Окрім можливості бодай у такий спосіб підтримувати стосунки зі своєю традиційною аудиторією, ці вимушені заходи дозволили пробитись і до тієї публіки, яка через своє віддалене проживання або й суто з фінансових причин ніколи раніш не відвідувала культурних закладів.

Перехід до діяльності в Інтернеті водночас оприявнив цілу низку проблем, пов’язаних із неврегульованістю авторських прав, а також із недостатньою технологічною підготовленістю установ до проведення онлайн-заходів у режимі реального часу. З’явилися нарікання на перевиробництво онлайн-продукції та її не завжди високу якість. Інша проблема, яку оприявнила пандемія, пов’язана із так званим «гнучким» працевлаштуванням і, відповідно, соціальною незахищеністю багатьох працівників культурної галузі, що перебувають на тимчасових контрактах або ж у статусі так званої самозайнятості.

Криза істотно змінила також модель участі у культурі. Хоча багатьом уже ніби й набридло споживати культурні продукти в режимі онлайн і хотілося б прилучитись до них «наживо», хтозна, чи захочеться всім тепер повернутися до купування квитків і відвідування культурних закладів, призвичаївшись до безкоштовного споживання їхніх послуг у комфорті домашнього затишку за допомогою всього лиш кількох доторків пальцями до комп’ютерної клавіатури. Схоже, кінотеатри найболісніше зіткнуться з цим викликом.

До всіх цих проблем додається ще й загальна фінансова криза, зумовлена пандемією. Досвід показує, що органи влади, як завше, намагаються «заощадити» насамперед на культурі, і це ще дужче поглиблює кризу галузі, на якій у скрутніші часи часто намагаються заощадити й самі громадяни.

Більшість окреслених тут проблем не так спричинені пандемією, як нею висвітлені й загострені. Важливо використати набутий досвід для опрацювання системних змін, які б забезпечили галузі стійкість і сталий розвиток. Відсутність імунітету до потрясінь виявляється однією з найбільших проблем нашого часу — як стосовно здоров’я, так і щодо соціально-економічного життя. Нещодавно група експертів під керівництвом професора Єжи Гауснера опублікувала аналітичну доповідь, у якій окреслила проблеми культурного сектора, що їх висвітлила й загострила пандемія. А головне — автори запропонували низку конкретних рішень та рекомендацій. Зокрема — якнайшвидше прийняти закон про права професійних митців, який би передбачав також створення для них фонду соціального та медичного страхування й визначав джерела його фінансування; змінити закон про авторське право, уточнивши перелік засобів та носіїв масової інформації та стягнення оплати за використання ними авторських прав; надати підтримку неурядовим організаціям у сфері культури; створити масштабну національну програму культурної освіти, яка би сприяла прилученню до культури всіх громадян, особливо молоді. Важливо усвідомити, що інвестиції у культуру є фактично інвестиціями у майбутнє.

Стан пандемії, в якому перебуваємо, — це стан невизначеності, яка супроводжує нас щодня й унеможливлює довгострокове планування. Можемо поки що лиш приблизно уявити собі постпандемійне «опісля». Які новонабуті звички залишаться з нами надалі, що з новонабутого досвіду зуміємо використати в майбутньому? Однозначної відповіді, мабуть, немає, сповна оцінити «плоди» пандемії зможемо допіру за якийсь час. Напевно, залишиться з нами можливість ведення дистанційної праці на постійній основі; залишиться нове розуміння важливості побудови стосунків з аудиторією в Інтернеті – на зміну дотеперішньому трактуванню соціальних медіа лише як каналу просування та маркетингу. Залишиться, зрештою, онлайн-опція як рівноцінний елемент нашої основної діяльності – засіб охопити абсолютно нові групи потенційних глядачів.

Важливо, щоб голос різноманітного мистецького сектора був почутий і дійшов до тих, хто приймає рішення. Голос, який доводить, що культура є джерелом натхнення, каталізатором інновацій. Культура — як простір для діалогу, для накопичення соціального капіталу — розширює наші пізнавальні можливості, полегшує спілкування, а відтак і взаємодію — таку необхідну нам нині, в час кризи, і ще необхіднішу у тривожному і невизначеному «опісля».

Переклав з польської Микола Рябчук

Джерело: НВ

“Культура в режимі очікування” — спільний проект Українського ПЕН і НВ, в межах якого провідні українські інтелектуали — письменники, філософи, журналісти і вчені — міркують про те, що чекає на культуру, Україну і світ після карантину і глобальної кризи, які поставили наше життя на паузу. Всі тексти шукайте за тегом #Культура в режисі очікування

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.