Мойсей Фішбейн: “Чути в Мові Господню симфонію й нести цю симфонію іншим”

Опубліковано: 27.05.2020,  Переглядів: 119

26 травня не стало нашого колеги Мойсея Фішбейна. Український ПЕН зібрав його думки і цитати з різних інтерв’ю, щоби пригадати, як мислив і відчував один із найвидатніших українських поетів нашого часу.

“Україна має бути українською Україною. Як італійська Італія, французька Франція, німецька Німеччина. Тільки тоді в Україні буде добре всім — насамперед українцям, а відтак і всім іншим, в Україні сущим — росіянам, євреям, молдаванам, полякам, кримським татарам… Я вірю: Україна буде блискучою європейською державою. Так хоче Бог. Треба, щоб захотіли всі ми. Всі” (Голос України, 2004).

“Мертвим не болить. Болить живим. У ХХ столітті, впродовж дев’яти років, Україна зазнала двох геноцидальних гіперкатастроф: Голодомор і Голокост. Про одну з них світ знає. Про другу знати не хоче. Світ знає про Шиндлера й не хоче знати про українця Шептицького…” (Україна молода, 2006)

“Збиткуються з української мови іноді не лише ті росіяни, що вважають Україну своєю колонією, а, на жаль, і деякі українці, чи то колишні українці. Здебільшого це ті, хто з передмістя перебрався до міста, їм здається, що городянинові не личить балакати українською, що українська мова “груба й не модна”: навіть високопоставлені товариші на всіх зборах, на всіх з’їздах і пленумах читають за цидулкою по-російському. І починають вони кпити з рідної мови” (Еврейский Мир Украины, 1980).

“Російські спецслужби намагаються дестабілізувати обстановку в Україні, підірвати її суверенітет і незалежність, створити їй неґативний імідж, а відтак – унеможлививши інтеґрацію до європейських та євроатлантичних структур – перетворити на узалежненого й маніпульованого сателіта. Неабиякого значення у своїх спецопераціях проти України вони надають міченій “єврейській карті”. Щодо українців і євреїв. Нас хочуть пересварити. Метод відомий: “Розділяй й владарюй”. Розділити нас їм не вдасться. Владарювати також” (Волинь, 2019).

“Древні казали: “De mortuis aut bene, aut nihil” – “Про мертвих або добре, або ніяк”. Упродовж останніх років російські політики, дипломати, політологи, журналісти, ба навіть артисти естради, либонь, уподобали інший вислів: “De Ukraina aut male, aut nihil” – “Про Україну або погано, або ніяк”. І не залежить їм ні на логіці, ні на здоровому глузді, ні на чесності, ні на порядності – Україна у них, як та невістка в лютої свекрухи, як євреї в антисемітів, винна в усьому. У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і – через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу – певну частину населення України (Універсум, 2008).

“Український поет не повинен ставитися позитивно, або негативно до українського народу, більш того я український націоналіст, яким повинен бути кожен поет” (Эхо Киева).

Великі українські перекладачі – Микола Лукаш та Мойсей Фішбейн

“Я знаю, що таке втратити Україну навіки і що таке знову її здобути. Якби я не був українським поетом, то все, либонь, виглядало б дещо інакше. Але Бог дав мені бути саме українським поетом” (Україна Молода, 2004).

“Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні. Микола Платонович Бажан був мій літературний батько, він мене забрав з моїх рідних Чернівців до Києва, я працював у нього в Енциклопедії, він дав мені рекомендацію до Спілки письменників. Але найближчою людиною мені все одно був Микола Лукаш. Мені пощастило з ним спілкуватися, бувати в нього вдома, і ночувати, і балакати… І посиденьки, і походеньки… Мені пощастило бачити його словники, оті словники, що досі на картках, вони досі не видані. Це щастя мого життя” (Радіо Свобода, 2010).

“За інтелектуальну відвагу”… Я не знаю, що це таке. Хіба то відвага – не продавати й не продаватися? Хіба то відвага – казати те, що думаєш, і чинити так, як кажеш? Хіба то відвага – чинити згідно з Господніми заповітами й власним сумлінням? Хіба то відвага – творити так, як тобі дав Усевишній? Хіба то відвага – не відштовхнути простягнуту до тебе Господню долоню, що на ній лежить Його дар: божиста, богодана, богообрана Українська Мова? Хіба то відвага – чути в Мові Господню симфонію й нести цю симфонію іншим?” (Інформаційний портал ХПГ, 2010).

“Справді, більшої сили за Слово немає. Ніщо не постало без Нього. Слово творить Богів, Слово творить королів, президентів, героїв. Слово творить велич народів і держав. Перед Словом схиляють голови мудреці, перед Ним тремтять нечестивці. Словом лікують, Словом убивають. Хто володіє Словом і вміло Ним користується, той володіє світом. Того Слово переконливіше, хто справді підносить Його до рівня Бога, хто є Його вірним сином і помічником, хто несе Його сміливо, несхитно і впевнено, хто вірує в Нього і має за молитву. Ніякі ікони та розп’яття не мають такої сили, як Слово” (Ятрань, 2020).

“Колись відомий російський письменник (на жаль, уже покійний) Сєрґєй Довлатов сказав: “Генії, звісно, мають сусідів. Але чи ладні ви визнати, що ваш сусіда – геній?” Чи ладні ви визнати це за життя, а не над могилою – не після його смерті, не на ювілейних урочистостях? Чи ладні ви не цькувати, не топтати генія з тією ж затятістю, з якою посмертно – в ювілейні дні – співаєте йому осанну? Чи ладні ви бодай посмертно віддавати генієві належну шану? “Вони любити вміють тільки мертвих”, – це з пушкінського “Бориса Ґодунова”. У нас і мертвих не завжди вміють любити” (Збруч).

***

Мойсей Фішбейн народився 1946 року в Чернівцях. Працював у Головній редакції Української радянської енциклопедії та літературним секретарем Миколи Бажана. 1979 року внаслідок відмови від співпраці з КДБ був змушений емігрувати. З 1982 року жив у Німеччині. 2003 року повернувся в Україну.

Переклав українською поезії Г. Гайне, Ґ. Тракля, Р. М. Рільке, Г. фон Гофмансталя, П. Целана, Г. К. Артманна, Т. Арґезі, Х. Н. Бяліка, Ш. Бодлера, М. Волошина та інших авторів.

Завдяки Мойсеєві Фішбейну Ізраїль став першою у світі державою, що прийняла на лікування дітей, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Лауреат Премії імені Василя Стуса. В Україні його також нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня та орденом “За інтелектуальну відвагу”.

Автор книжок “Ямбове коло” (1974), “Збірка без назви” (1984), “Дивний сад” (1991), “Апокриф” (1996), “Розпорошені тіні” (2001), “Аферизми” (2003), “Ранній рай” (2006), “Райнер Марія Рільке. Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна” (2012), “Пророк” (2017).

Без категорії