Мар’яна Хемій. Щоби порушувати правила, їх треба знати: чого навчали на “Прописах”

Опубліковано: 22.09.2021,  Переглядів: 38

Десять молодих авторів, яких попередньо відібрали за конкурсом, мали насичену чотириденну навчальну програму – лекції, воркшопи, індивідуальні заняття з менторами. Чи можливо навчити писати і які поради були для учасників найціннішими — з’ясовуємо у матеріалі. 

Чи можна навчити інших писати?

Відповідають ментори “Прописів”

Галина Крук, поетка, перекладачка, менторка “Прописів” з напрямку поезія:

На питання “Чи можна навчити писати?” я завжди відповідаю питанням “А навіщо?”. Іноді люди намагаються навчитися чогось, до чого не мають хисту, але це не випадок із учасниками фестивалю-воркшопу “Прописи”, бо всі вони не зовсім початківці, адже пройшли відбір на основі вже написаних текстів. А людям, які мають до чогось хист можна допомогти освоїти та урізноманітнити творчий інструментарій, виробити певні корисні звички для письма, підказати лайфхаки, навчити обходити підводні рифи, які виникають в процесі пошуків власного голосу і вироблення стилю.

Зі мною колись радо ділилися таким досвідом відомі письменники, і я теж відчуваю потребу поділитися. Звісно, без творчого осмислення чужих порад і без самостійного занурення у своє письмо нічого не вдасться.

Тарас Прохасько, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, ментор “Прописів” з напрямку “Проза”:

Навчити писати літературу неможливо, натомість можна навчити вчитися, як літературу писати.

Ганна Улюра, літературна критикиня, письменниця, менторка “Прописів” з напрямку “літературна критика”:

Щоразу, коли йде мова про курси літературної майстерності абощо, це питання раз по раз виринає: “Чи можна навчити писати?”. Можна! Можна і треба опанувати техніки письма, орієнтуватися в тому, які запити є нині в літературному процесі та у книжкового ринку, ретельно вивчати правила побудови сюжету і мотивації персонажів, розрізняти точку зору і режим оповіді, випрацьовувати жанрове мислення — сила-силенна є всього корисного.

Зрештою, щоби порушувати правила і створювати відтак щось нове-актуальне в літературі, ті правила треба знати. А от коли все вивчив, тоді станеш у глухому куті і милуватимешся ним роками, позаяк завжди у творів залишається щось, чому навчити(ся) не можна. Ми це звемо ненавмисним у мистецтві, коли сам текст, будучи відкритою системою, формує і “переформатовує” себе. Ми це звемо авторською інтонацією, котру не маємо змоги точно визначити, але відразу впізнаємо, якщо чуємо-бачимо. Всьому іншому можна навчити. А без цих двох елементів все, чому навчилися, не матиме жодного значення.

Коли на літературних курсах я працюю з людьми як лекторка чи як тренерка (а тим більше, коли йдеться про роботу з такою мотивованою і свідомою себе аудиторію, яку зібрав фестиваль “Прописи”), то насправді маю на меті одне: навчити читати, а не писати, себто дати чіткий, максимально простий і максимально дієвий інструмент, аби слухачі курсів перейшли з розряду “грамотний читач” до групи “професійний читач”.

Не можна писати, не вміючи читати — моє щире переконання. І перед тим, як стати письменником, треба навчитися читати як письменник, а це завжди вправа на “дрібну моторику”. Чи різниться метафора Целана від метафори Малларме? Яких ще безумців, окрім самих поетів, таке б ото цікавило! От добре, що когось цікавить.

Крок перший: орієнтуватися в художньому письмі вищого ґатунку так, щоби не благоговіти сліпо, а бачити важку працю письменника. Крок другий: бути готовим до такої самої важкої праці. Що-що, а такі фестивалі для авторів-початківців, як “Прописи”, ті два велетенські перші кроки до літератури допомагають слухачам зробити. І це немало.

Яка з порад була найкориснішою і ви нею точно скористаєтеся?

Відповідають учасники “Прописів”

Олеся Богдан:

Для мене це порада від Тараса Прохаська — “бути чесною у текстах та творчості”. Звучить так, наче це і так усі знають, але для справжньої чесності з собою та іншими потрібна сміливість. Адже в художній літературі легко заховатися за яскравими образами, чужими історіями, темами, які не так близькі письменнику. А будь-яку нечесність читачі відчувають дуже добре. Тому чесність, коли пишеш — та й взагалі у житті, — це дуже важлива порада. Бо з неї починається усе інше — як працювати зі словом, які прийоми використовувати, як подавати сюжетні лінії і чому у героя має бути мета.

Романія Строцька:

Перша — “писати правдоподібно, а не достовірно” від Тараса Прохаська, друга — “не боятися просити про допомогу — і допомагати колегам, якщо вони цього потребують” Вікторії Амеліної, і третя — “невтомно працювати над власним стилем” Ганни Улюри.

Дарія Суздалова:

Найкращу пораду для себе я отримала від свого ментора Тараса Прохаська. Вона дуже проста, але, разом з тим, фундаментальна для того, хто починає (або продовжує) писати: “Дайте собі чесну відповідь на питання: що вам потрібно від вашої літературної діяльності, якими є ваші наміри та очікування? Після чого — дійте згідно з цією відповіддю”.

Аріна Кравченко:

“Варто будувати так, як будували люди, коли не було нічого і можна було робити все”, — приблизно так сказав Тарас Прохасько, і це справді безцінна порада.

Створюючи щось, ми завжди багато думаємо, як потрібно, за якими правилами, задля кого, кому… Звісно, неможливо створити щось поза правилами, адже, щоб ламати, потрібно знати, що саме ламаєш. Однак усе це часом може страшенно фруструвати, особливо, якщо багато читаєш і володієш величезним пластом знань про те, як пишуть інші.

Саме тому часом варто повернутися до витоків, уявити, що до вас не було нічого і нині ви можете створювати як і що заманеться, це вивільняє багато речей, які в собі приховуєш. Так говорить Тарас Прохасько, і мені це резонує.

Ростислав Кузик:

Поради були різними і стосувалися різних аспектів літератури, важливих для письменників та письменниць. Виділю таку: “Персонаж літературного твору має мати мотивацію та мету, його дії мають від чогось відштовхуватись і до чогось призводити”. Ця порада корисна, оскільки мені властиво вибудовувати твір більш хаотично. А тепер я пишу, маючи її на думці.

Ганна Гнедкова:

Мені було особливо важливим поговорити зі своєю менторкою, літературною критикинею Ганною Улюрою про те, чого не вистачає моїм літературним рецензіям. Виявилося, що не вистачає переважно одного — сміливості висловитися, а не ховатися за шаблонними компліментами або завуальованими зауваженнями. З цим — а також із бажанням спробувати себе в інших медіа та інших жанрах — і їду з фестивалю-воркшопу “Прописи”, відчуваючи, що щось у мені вже починає змінюватися.

Орися Грудка:

Найважливішою порадою для мене було “пізнавати себе”. Тобто постійно запитувати себе, чому саме цю історію саме мені важливо розповісти, постійно розбиратися в собі. Технічно писати можна на багато тем, але глибоко і правдиво — лише про те, що болить, що справді близьке.

Чому, на вашу думку, все більше успішних у своїй галузі фахівців прагнуть стати письменниками? Що їм дає література й письмо?

Остап Сливинський, куратор проєкту, поет, перекладач, віцепрезидент Українського ПЕН:

На це питання важко відповісти загалом, бо в кожного свої причини і мотивації. Хтось прагне стати публічним, бо література — справа публічна, а до того ж для більшості набагато приємніша, ніж, наприклад, політика. Хтось хоче просто спробувати сил у чомусь новому. А бувають і складніші мотивації. Наприклад, одна знайома письменниця, яка прийшла в літературу з ІТ, сказала, що їй важливо відчувати свободу: література — це та сфера, де вона може жити цілком за власними правилами, творити світи, в яких їй добре.

Джерело: Тиктор медіа.