Кіно на вікенд: Микола Рябчук про фільми Жуля Дассена
Цього тижня у рубриці #Кінонавікенд публіцист, перекладач та поет Микола Рябчук розповідає про фільми Жуля Дассена:
"Набагато більше моїх знайомих, як я помітив, чули про Джо Дассена, ніж про його батька Жуля (Джуліуса). Хоча внесок Дассена-старшого в кінематограф насправді не менш вагомий, ніж внесок Джо в музику. За сам лиш фільм "Ріфіфі" ("Чоловічі розборки", 1955) Жуль Дассен заслуговує шанобливої пам’яті й періодичних переглядів, а заключний фрагмент цього фільму – це така ж кінокласика, як і проїзд дитячого візка одеськими сходами у "Панцернику "Потьомкін"" чи, за ближчою аналогією, сцена на гойдалці наприкінці Премінджерового "Зникнення Банні Лейк". Зрештою, за цей фільм Жуль Дассен отримав заслужену нагороду в Каннах – єдину значну режисерську відзнаку в його житті, хоча ще кілька Дассенових фільмів варті, мені здається, подібних відзнак.
Насамперед це стосується його ранніх, "американських" робіт – "Груба сила" (1947), "Оголене місто" (1948), "Злодійське шосе" (1949) та, особливо, знятої повністю в Лондоні стрічки "Ніч і місто" (1950). То була остання робота, яку голівудські продюсери великодушно дозволили йому завершити. Жуль Дассен, як і десятки інших кіномитців, опиняється у чорному списку потенційних совєтських аґентів, підозрюваних у зв’язках із забороненою в той час американською компартією. Не з змозі знайти роботу, він переїжджає з родиною до Європи, де перебивається принагідними заробітками, аж поки вдається підписати контракт на фільм "Ріфіфі" за однойменним детективним романом Оґюста Ле Бретона (химерна назва твору, а точніше – пісні, яка в ньому виконується, походить від сленґового слова rif – так французькі солдати називали під час Першої світової війни зону бойових дій).
Подальші роботи Дассена видаються мені дещо еклектичними, хоча для розваги я радив би подивитися дві його розкішні комедії – "Тільки не в неділю" (1960) і "Топкапі" (1964) з Меліною Меркурі (його другою дружиною) в головній ролі. А також – модернізовану "Федру" (1962) та "Медею" ("Плач жінок", 1978), теж із Меркурі, та італо-французький "Закон" (1959), де по-справжньому цікавою виявляється не солодкава пара Мастрояні-Лолобриджида, яким відведена головна роль, а Меркурі-Лукреція та батько й син Бріґанте, – тут фільм сягає кращих зразків італійського неореалізму.
Пізніх фільмів Дассена майже нема в інтернеті, тож не беруся про них судити, зазначу лише, що відгуки про них досить стримані, а про останній фільм ("Коло з двох", 1981), про романтичну любов 60-літнього митця й 16-літньої школярки, – взагалі, нищівні. Зазначу лише, що ключову (однойменну) пісню до цього фільму виконала Квітка Цісик. А також – що головну роль зіграла 16-літня акторка, яка мусила, згідно з законом, зніматися під наглядом батька. Помер Жуль Дассен у 96 років, заповівши себе поховати у Греції, поруч із дружиною.
Один із синів Джо Дассена, Жульєн, приїздив вісім років тому до Києва, у зв’язку з чим усі репортери загадували його батька і майже ніхто – його діда. А тим більше – його прадіда, одеського перукаря, і прапрадіда, котрий виготовляв перуки для Одеського оперного театру. Хоча, можливо, це найважливіше, що варто було б сказати, про Дассена-джуніора у Києві".
Читайте також:
Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.
Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.