Ія Ківа. “Ми вийшли на вулиці”: мистецтво протесту в Білорусі 2020 – 2021

Опубліковано: 27.05.2021,  Переглядів: 24

9 серпня 2020 року в Білорусі відбулися чергові президентські вибори, фальсифікація яких спричинила до наймасштабніших в новітній історії країни протестів. Однак якщо білоруський протест має підкреслено мирний характер, то дії колишньої влади набули форм відкритого і цинічного терору, репресій і переслідувань через політичні переконання і громадянську позицію. За таких умов протест стає мистецтвом, а мистецтво – протестом, а заразом інструментом соціальної і політичної критики, формою солідарності і чи не єдиним простором, де можна висловлюватися вільно. У межах медіапроєкту “Люди з порожніх стільців” (#EmptyChairPeople) розповідаємо, як література, музика, документалістика, театр і візуальне мистецтво реагують на події у Білорусі 2020 – 2021 років.

Однією з перших на протести 2020 – 2021 передбачувано відреагувала поезія – ще на етапі передвиборчої президентської кампанії. І влада не забарилася з відповіддю: у червні за вірш “А я за вас не голосувала ніколи” звільнили з роботи в гімназії письменницю і літературознавицю Ганну Сєвяринєц, у липні за вірш про Лукашенку – кращого екскурсовода Національного художнього музею Мікіту Моніча.

За дев’ять місяців протестів білоруські поети написали стільки текстів, що їх вистачить не на одну антологію. Однак зараз такі антології, як і взагалі тексти про протестний час, з’являються здебільшого в перекладах і за кордоном: у Польщі вийшла поетична антологія Wschód wolności, , в Україні – антологія віршів “ЖЬІВЕ БЕЛАРУСЬ! За нашу і вашу свободу!”, в Німеччині – збірка з есеями та віршами білоруських авторок BELARUS! Das weibliche Gesicht der Revolution (Білорусь! Жіноче обличчя революції), деякі вірші протестного часу увійшли до книжки Ії Ківи “Ми прокинемось іншими: розмови з сучасними білоруськими письменниками про минуле, теперішнє і майбутнє Білорусі”, яка має вийти у видавництві “Книги – ХХІ” на початку червня. Наприкінці 2020 року у видавництві “Люта справа” вийшла антологія “Бум-Бам-Літ”, присвячена 25-річчю однойменного поетичного об’єднання, яка у світлі актуальних подій отримала підзаголовок “Антологія білоруської поетичної революції”.

Найбільше з віршів протестного часу перекладаються вірші Дмітрія Строцева з поетичного циклу “Білорусь перекинута”, який став справжнім літописом білоруської революції 2020 – 2021.

Також були опубліковані:

1. у перекладі шведською: книжка-есей Belarus: motstandets konst (Мистецтво народної непокори) і поетична збірка Belarus omkullkastat (Білорусь перекинута) Дмітрія Строцева, щоденник Dagar i Belarus (Дні в Білорусі) поетки Юлі Цімафєєвої про революційні події жовтня-листопада 2020 року, п’єса Belarus(sia). Sista droppen (Ображені. Білорусь(сія) Андрея Курейчика;

2. у перекладі німецькою: книжка Die weißen Tage von Minsk (Білі дні Мінська) головного диригента оркестру Мюнхенського університету Віталя Алєксяйонка, заснована на щоденнику автора і свідоцтвах інших людей про події літа – осені 2020-го; книжка есеїв і інтерв’ю Sie haben schon verloren (Вони вже програли) письменника Альгєрда Бахаревіча, книжка Minsk. Tagebuch (Мінськ. Щоденник) Юлі Цімафєєвої – доповнена версія щоденника “Дні в Білорусі”.

Однак поки бібліотека білоруської революції стрімко поповнюється за кордоном, оригінальна книжка вийшла хіба в Дмітрія Строцева – “Беларусь опрокинутая / Беларусь перекуленая” з паралельними перекладами білоруською Андрея Хадановіча і вставками з перекладів українською, польською та литовською.

Але вона також надрукована за межами Білорусі, адже ситуація в країні така, що наклади давно опублікованих книжок “з підозрілими назвами” вилучають з книгарень і видавництв, у творах, як це сталося з романом “Собаки Європи” Альгєрда Бахаревіча, “шукають екстремізм”, а зі збірок деяких поетів вилучають протестні вірші. Крім того, діяльність незалежних видавців (Андрея ЯнушкєвічаГєнадзя Вінярського та ін.) фактично заблокована. Екстремістськими були визнані збірка інтерв’ю “Беларуская нацыянальная ідэя” (2020) Зміцєра Лукашука і Максіма Гарунова, а також книжка “Белорусский Донбасс” засудженої до двох років колонії загального режиму журналістки Кацярини Андрєєвої, написана разом з її чоловіком Ігарем Ільяшем, яка вийшла в українському видавництві “Фоліо” (2020).

На жаль, поки Лукашенка залишатиметься при владі, виходу книжок про білоруську революцію у самій Білорусі годі сподіватися, однак з різних відкритих і приватних джерел відомо, що такі книжки пишуться. Принаймні намір описати події протестного часу озвучили нобелівська лавретка Святлана Алєксієвіч, філософиня Вольга Шпарага та інші.

Водночас багато людей ведуть щоденники, збирають свідчення і записують інтерв’ю з очевидцями, документують досвід ув’язнення. Усе це означає, що найближчим часом відбудеться бум білоруського нон-фікшн про події 2020 – 2021 років, адже, “коли все закінчиться”, люди нарешті отримають можливість трохи видихнути і перейти з позиції учасників подій у роль аналітиків і спробувати хоч якось осмислити, що ж сталося після 9 серпня.

Білоруські протести мають виразний пісенний акцент, адже пісня, з одного боку, стала справжньою “мирною зброєю” протестувальників, а з іншого – способом солідаризуватися, повернути собі суб’єктність, долати страх. Коли поета Уладзя Лянкєвіча вперше затримали “на суткі” (адміністративне ув’язнення – ред.), на суді в нього запитали, чому він разом з усіма співав народну пісню “Купалінка”. Він відповів: “Коли співаєш, не так страшно”. Саме “Купалінка”, яка набула популярності на початку 1920-х після поетичної обробки Міхася Чарота, про дівчинку, що збирає квіти і плете віночок у ніч на Івана Купала, вважається найбільш співаною протестувальниками. Нової актуальності набула й пісня радянського російськомовного співака Віктора Цоя “Перемен!” (1986), оскільки саме її за кілька днів до президентських виборів, коли Лукашенка заборонив мітинг на підтримку Святлани Ціхановської, увімкнули на провладному концерті “діджеї змін” — Уладзіслав Сакаловський і Кірил Галанов.

Загалом актуалізація пісень найрізноманітніших жанрів і періодів – прикметна риса білоруських протестів. Це і “Мы выйдзем шчыльными радами”, написана сто років тому під час Слуцького антибільшовицького повстання, і національний гімн Білорусі “Пагоня” на слова Максіма Багдановіча, і польська пісня з каталонською передісторією “Муры” Яцека Качмарського, яку співали під час руху “Солідарність”, перекладена білоруською Андреєм Хадановічем, і релігійний гімн “Магутны Божа”, слова якого 1943 року написала поетка Наталля Арсєннєва, і рок-хіт “Тры чарапахі” Лявона Вольського, який з’явився 2000 року, і багато інших.

Водночас музичні критики відзначають справжній бум пісень, які виникли на тлі протесту – як під час передвиборчої президентської кампанії, так і після 9 серпня. Їх уже кілька сотень. Не претендуючи на вичерпність, пропонуємо плейліст із піснями білоруської революції:

1. “Правилы” і “Блізка” гурту Nizkiz;

2. “Ворагі народу” Лявона Вольського;

3. “Мы не — “народец” гурту Tor Band;

4. “Вам” гурту Naka разом із лідерами гуртів Dzieciuki, “Петля пристрастия”, “РСП” і Rostany (на слова поета Уладзіміра Някляєва);

5. Volya гурту Trubetskoy (оприлюднена в день виходу з ув’язнення “Міс Білорусі – 2008” Вольги Хіжанкової, де обігруються ім’я Воля і слово “воля”);

6. Bratka гурту Zvonku;

7. “Автозак” гурту Partyzanski praspеkt;

8. “АМАП” Піліпа Бєспамилкового;

9. “Баю-Бай” гурту “Дай дорогу!”;

10. “Я выхажу” гурту Pomidor/OFF (присвячена вбитому силовиками художнику Роману Бондаренку);

11.  “Шчучыншчына” Єлєни ЖелудОк (насмішка над лукашенківською риторикою про Білорусь як великий колгосп і поп-музикою в стилі “Слов’янського базару”);

12. “Секс с Ермошиной” Антося Звичайного (жартівлива пісня про голову білоруського ЦВК Лідзію Ярмошину) та інші.

Сплеск документальних стрічок про білоруські протести, у яких кінематографісти з різних країн намагаються зафіксувати і відрефлексувати білоруські події 2020 року, їхні причини і наслідки, також не став несподіванкою. Пропонуємо до перегляду:

1. “Смеласць” (“Courage”) режисера Аляксєя Палуяна про Білоруський Вільний театр і Білорусь 2020-го. Стрічка починається з архівних кадрів про протести 1996 року і завершується присвятою: “Пам’яті жертв, вбитих білоруським режимом”. Фільм був представлений на Берлінському міжнародному фестивалі;

2. “Мы не знали друг друга до этого лета” телеканалу “Настоящее время” (режисерка Вольга Абрамчик) відтворює хроніку початку білоруських протестів і побудований на відео їхніх учасників і очевидців, які було знято з 9 по 16 серпня 2020 року;

3. “Муры” телеканалу “Белсат” (режисер Андрей Куціла) розповідає, як сотні людей прийшли під стіни Акресціна чекати й розшукавати родичів, після того як у ніч з 13 на 14 серпня з в’язниць масово почали випускати протестувальників, затриманих після виборів. Приголомшені і розгублені білоруси доволі відверто діляться думками про те, що відбувається в країні;

4. “Беларусь: маршрут перестроен” телеканалу “Настоящее время” (режисер Максім Швєд)– спроба показати зріз громадської думки за місяць до президентських виборів у формі розмов пасажирів таксі з двома водіями про передвиборчу кампанію, кандидатів у президенти і життя в Білорусі;

5. “У протеста женское лицо” медіакомпанії Onliner – історії і голоси жінок Білорусі: і тих, які брали участь в акціях протесту й мали досвід ув’язнення, і тих, які підтримують дії влади і засуджують протестувальників;

6. “Люди под приказом” медіакомпанії Onliner про події 9-12 серпня очима “тієї сторони”: співробітників УВС, ДАІ, Слідчого комітету та армії, які ухвалили рішення звільнитися;

7. Belarus: personal stories from a country in turmoil, знятий The Guardian (режисери Максім ШвєдКацярина МаркавєцАндрей Куціла), фактично є трьома окремими історіями, де Максім Швєд у формі щоденника розповідає, як його побили омонівці і як змінився Мінськ за ті п’ять діб, що він провів у СІЗО, Кацярина Маркавец – історію психологині-волонтерки, яка працює з жертвами насилля силовиків, а Андрей Куціла – історію журналістки державного каналу, яку побили під час мітингу;

8. “Сестры протеста” від 34mag – це монологи дівчат, які пройшли через затримання і арешт за статтею “23.34” Кодексу про адміністративні правопорушення – “Порушення порядку організації і проведення масових заходів”;

9. “Один день с объединенным штабом” каналу TUT.BY про Святлану Ціхановську, Марию Калєснікову і Вєраніку Цапкалу;

10. “Я – Светлана Тихановская” каналу “Настоящее время” (режисер – Алєсь Лапо).

Найбільш популярним драматичним твором про білоруські протести стала п’єса білоруського драматурга Андрея Курейчика “Ображені. Білорусь(сія)”. Тільки за три перші місяці подій вона була прочитана більше 100 разів на 71 майданчику в понад 20 країнах світу. В Україні читка п’єси відбулася у вересні 2020 року – спільний проєкт Мистецького Арсеналу і Дикого театру (режисер Максим Голенко).

У листопаді 2020 року актори білоруського Театру імені Янки Купали представили онлайн-читку “Білої книги правосуддя”, до якої увійшло 139 публікацій-свідчень білоруських ЗМІ про катування й переслідування мирних протестувальників після президентських виборів. В Україні цей документальний театральний перфоманс відбувся на сцені Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра (режисери Павло Ар’є і Тамара Трунова).

У Російському драматичному театрі Литви поставили документальну драму “Дихаємо разом” про події після 9 серпня 2020 року за участі режисерів і акторів із Білорусі. Вистава заснована на документах і свідченнях учасників подій, а також текстах письменника Марюса Івашкявічюса.

Білоруський вільний театр готує виставу “Error 403” про події того вечора, коли пролилася перша кров мирних протестувальників – був убитий Аляксандр Тарайковський. Однак це буде вистава не про Тарайковського, а про його вбивцю.

Кількість візуальних робіт, у яких осмислюються білоруські протести, може посперечатися хіба з кількістю плакатів, з якими білоруси 2020 року виходили на вулиці. Популярні теми: жінки протестів, зокрема окремі постаті – Святлана ЦіхановськаМарія КалєсніковаНіна Багінська, обігравання білого і червоного кольорів національного білоруського прапора, герб “Погоня”, Лукашенка як кривавий диктатор або ж тарган (натяк на його вуса, які також натякають на вуса іншого диктатора), ОМОН, протистояння силовиків і протестувальників, білоруси-котики, обігравання популярних гасел, державний прапор як погребальний вінок тощо.

Художниця Руфіна Базлова створює ілюстративні комікси, які є протестними вишиванками, під назвою “Історія білоруської виживанки”. У виборі саме такої візуальної мови – і натяк на “жіноче обличчя” протестів, адже вишивка тривалий час була одним з небагатьох доступних жінкам видів мистецтва, і акцент на білому і червоному кольорах, які стали символами білоруської революції. Більшість сюжетів у її роботах взяті з подій, новин, гасел, що супроводжують спротив, – таким чином код білоруського орнаменту переплітається з кодом білоруського протесту.

Художник і дизайнер Уладзімір Цеслєр створює гострі, іронічні й дотепні плакати про політичний порядок денний, які завжди набувають широкого суспільного резонансу.

Вольга Якубовська – авторка циклу картин про котиків-білорусів і вовків-омонівців. Її роботи схожі на ілюстрації до дитячої казки про перемогу добра над злом. Як зізнається художниця, прототипом котиків у її циклі стала опозиційна активістка Ніна Багінська.

Яскраві ілюстрації про білоруські протести створює художниця Анна Редько. У Вроцлаві за ініціативою Європарламенту на честь білоруських жінок з’явився великий мурал із її малюнком.

Також цікаві роботи в художниці Лілії Квацабої.

Більше авторських плакатів  можна знайти на сайті cultprotest.me, також цікавою ініціативою став віртуальний Музей прапорів, де представлені створені за час протестів біло-червоно-білі прапори різних районів (зокрема історичних місцевостей і нових забудов) Мінська та інших білоруських міст, прапори країн, у яких є білоруська діаспора, тощо.

Виставка “Кожны Дзень. Мистецтво. Солідарність”

Однак художнє осмислення білоруських протестів – не лише ілюстрації чи плакати, які дозволяють швидко візуалізувати суспільні настрої та емоції, а й інсталяції, відео, скульптура та перформанси. І це можна побачити на виставці “Кожны Дзень. Мистецтво. Солідарність”, яка проходить зараз у Мистецькому Арсеналі. На виставці представлені роботи близько 90 білоруських і українських художників, зокрема Андрея ДурейкиМарини НапрушкіноїАляксєя КузьмічаРуфіни БазловоїАнни РедькоУладзіміра ЦеслєраЛєсі ПчолкиАлєся ПушкінаМаксіма ТимінькаЯни ШостакСяргєя ШабохінаНаді СаяпіноїМикити КаданаНіколая Карабіновича.

Назва “Кожны Дзень” відсилає до слогану, який викрикують протестувальники, задаючи білоруській революції певний ритм і окреслюючи перспективу. Адже жодна революція не робиться за один день, навіть якщо формально йому дорівнює. Водночас цей слоган і про працю художника, який має день за днем займатися своєю справою, щоб створити нове (революційне) висловлювання. Таким чином виставка оприявнює тонкий зв’язок між мистецьким і політичним інструментаріями. Тут пригадуються слова білоруської філософині Вольги Шпараги, тюремні замальовки якої також представлені на експозиції (вона відбула 15 діб адмінарешту), що нині у Білорусі кожна людина – художник. І йдеться не лише про певний активістський жест, а й те, що мистецтво – одна з тактик білоруського протесту, яка стає асиметричною відповіддю на тотальність державного насилля і сприяє громадянській емансипації білорусів.

Простір виставки організований за мережевим принципом, що, з одного боку, суголосне безцентровості білоруського протесту й тому, що в Білорусі називають тактикою “будь як вода”, а з іншого – відтворює горизонтальну альтернативу зв’язків, побудованих на засадах солідарності, жорсткій ієрархічності владної вертикалі старого патріархатного типу. Водночас, подібно до того, як протестувальники об’єднуються довкола спільних символів, гасел, дій і цінностей, роботи виставки перебувають у діалозі через дослідження таких тем як тілесність, вразливість, сила, механізми насилля, емоційність, майбутнє, інструменти висловлення і повернення суб’єктності тощо.

Виставка триватиме до 6 червня. Кожен день.

Матеріал підготовлений у межах медіапроєкту “Люди з порожніх стільців”(#EmptyChairPeople), який реалізовують медіа “Читомо” та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Проєкт присвячений сучасним українським письменникам та журналістам-політв’язням, що перебували чи продовжують перебувати у в’язницях Криму, ОРДЛО та РФ, а також політичним в’язням Білорусі, Туреччини, Мексики, Еритреї, Венесуели, Індії, Зімбабве та Філіппін.

Назва проєкту відсилає до символу ув’язнених, переслідуваних, вбитих чи зниклих авторів, який використовують на правозахисних акціях у Міжнародний день ув’язненого письменника, або День порожніх стільців, який відзначають щороку 15 листопада з ініціативи Міжнародного ПЕН.