Баланс свободи й безпеки в часи коронавірусу

Опубліковано: 27.04.2020,  Переглядів: 58

Компроміс між свободою та безпекою важко знайти й у мирні часи. Але як змінюються поняття та акценти в часи пандемічної кризи? Як українці розставлять свої пріоритети в умовах карантину та на що наважаться робити знижку? Під час онлайн-дискусії, організованої Українським ПЕН-клубом, «Між метою і засобами: Як знайти компроміс між свободою та безпекою під час пандемії?» експерти й експертки з різних сфер намагалися з’ясувати сюжет, який перед нами розігрує коронавірус. Модерувала розмову Ірина Славінська – продюсерка UA: Радіо Культура, ведуча програми «Права людини – понад усе».

Ольга Муха, координаторка конгресів, комітетів і нових центрів PEN International: Це хороша нагода зрозуміти, що ми зараз можемо робити. Пандемія  накрила 180 країн світу, а PEN International має представництва в 101 країні світу – здебільшого вони збігаються. Ми маємо потужний моніторинг того, що відбувається, але він обмежений тим, що деяких країнах є проблеми з інформуванням. Наша офіційна позиція в тому, що потрібно знайти адекватні межі й компроміс, адаптований до нагальних потреб. Нам потрібно відповідати на потреби медичної системи та керуватися офіційними рекомендаціями щодо збереження здоров’я населення. Заразом, має бути увага до захисту свободи слова, бо в низці країн це використовується для закручування гайок. Зокрема, Китай, Корея, Індія, багато країн Латинської Америки – мають величезну кількість зголошень, що стосуються не тільки базових потреб фінансової підтримки. 

Зараз обмежилися всі можливості писати, працювати, переїздити. У нас є цілий департамент, який працює з письменниками-біженцями. Велике питання, як працювати з цим у медіа, та наслідки для журналістів. У Мексиці під час локдауну жорстоко вбили журналістку – це безпосередньо пов’язано з її діяльністю, тому що вона виступала проти дій уряду. В Індії величезна кількість звернень, зокрема щодо журналісток, які опинилися під особливою загрозою. В Єгипті випадки арештів через те, що оприлюднювали певні кейси, що не подобалися уряду. В Європі у нашому фокусі Туреччина та Росія. У США губернатор Міссурі забороняє журналістам проводити брифінги: потрібно надсилати запитання на пошту, де вони відбираються для відповідей.

Ми маємо адвокаційну кампанію щодо цензури в соцмережах також. Нещодавно фейсбук оголосив, що видалятиме деякі повідомлення, які закликають до протестів щодо обмежень в умовах COVID-19. Формулювання «деякі» – зручне, оскільки важко зрозуміти, за яким принципом ця цензура відбуватиметься. Усі правозахисні організації, з якими ми співпрацюємо, намагаються намацати момент, де поставити цю межу. Розробляються практичні рекомендації, як оцінювати й перевіряти інформацію. 

Ірина Славінська: Чи є всі ці рішення в ім’я безпеки – ризиками для прав і свобод людини?

Олександра Матвійчук, правозахисниця, координаторка громадської ініціативи Євромайдан-SOS і голова правління громадської організації Центр Громадянських Свобод: Пандемія поставила ряд викликів, зокрема й у сфері прав людини. Є думки філософів про те, що є вибір між тотальним стеженням і розширенням прав і свобод, між закриттям національних кордонів чи солідарністю. Але вибір, який поставила ця пандемія, також полягає між тим, чим ми керуємося: правом чи політичними рішеннями. Для того, щоби захистити людей в умовах пандемії, уряд на рівні підзаконного акту запровадив низку обмежень прав і свобод, але в неконституційний спосіб. Навіть розуміючи необхідність цих обмежень, правозахисники змушені говорити про неправовий спосіб їхнього запровадження. Відповідно до Конституції, обмеження прав і свобод може бути в умовах надзвичайного або воєнного стану. Питання, як ми після карантину будемо жити далі: будемо довіряти політичним рішенням і здоровому глузду чи будемо покладатися на право, і якщо воно не відповідає викликам, внесемо зміни. Захищати людину за допомогою права безпечніше, бо право будується на передбачуваності. Коли ми покладаємося на політичне рішення, поняття здорового глузду може бути змінним. Думаю, нездорово захищати здоров’я людей і небезпечно надавати права уряду в обмін на те, щоби він дав нам безпеку.

Олег Покальчук, соціальний та військовий психолог, член правління Інституту суспільно-економічних досліджень: Те, про що ми говоримо зараз – повторює теми, які ми отримали під час війни в контексті розмови про інформаційну безпеку. Замінити слово «коронавірус» на «війна» й отримаємо той самий кейс. 

Свобода і безпека – це момент особистості людини. У критичних ситуаціях люди обирають безпеку, а не свободу. В нинішніх умовах ізоляції соціальні зв’язки й бажання бути членом групи, яка щось обирає, значно менше.

Треба пам’ятати, що приватний бізнес завжди буде поводитися так, як він вважає за потрібне. Нашу дискусію потрібно звернути в прагматичний бік – про які інструменти впливу ми можемо говорити, наскільки вони ефективні? Є чотири категорії людей: ті, які домінують, впливають, стабільні й відповідальні. Вони по-різному ставляться до свободи й безпеки. 

Ірина Славінська: Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва проводив дослідження про права людини в Україні. Ставили запитання про вибір між свободою і безпекою. Два роки поспіль був поділ на три однакові частини: ті, хто за свободу, за безпеку, й ті, кому важко відповісти. 

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, член Виконавчої ради Українського ПЕН: Усі наші парламенти й уряди майже 30 років покладаються не на принципи права, а на політичну доцільність і виходячи з неї, ухвалюють усі свої рішення. Вони не хочуть називати речі своїми іменами. Майдан – замість революції, АТО – замість війни. Головне для уряду – це відчуття відповідальності. Наш уряд у цьому випадку виявився динамічним і рішучим, саме завдяки цьому в нас ця епідемія має помірний масштаб. Якщо говорити про вибір між свободою й безпекою, здоров’я та безпека зараз мають пріоритет. Саме ті країни, що вчасно вводили карантинні заходи, мають менше жертв. Цікаво порівняти, як уряди діяли з релігійними будівлями: в Україні заборонили ходити, але не закрили, а в Ізраїлі закрили на вхід, і це допомогло запобігти зараженню людей.

Окрім церков, є ще одна область, де є загрози. Це система виконання покарань: виправні колонії й слідчі ізолятори. У них зараз перебуває 52 800 людей, додайте 2 000 персоналу. Невідомо, що там відбувається, але через те, що не роблять тести. Уряд у цій ситуації діє дуже повільно. 

Деякі прийняті обмеження були надмірними, як на мене. Вимога мати з собою документ, що посвідчує особу, – не стосується хвороби. Це тільки можливість перевірити вік особи, тому що спершу забороняли людям після 60 років виходити з дому. Ця вимога рівнозначна домашньому арешту – це вирок, який виносить суддя у випадку скоєння кримінального правопорушення. 

Ірина Славінська: Наскільки ймовірна спроба вплинути на суди, адже вже є прецеденти невизнання штрафів за цими противірусними актами.

Євген Захаров: Наскільки мені відомо, суди поки не поспішають ці адмінпротоколи задовольняти. Суддя, який себе поважає, не захоче виносити рішення щодо такого великого штрафу. Не думаю, що уряд буде займатися тиском на суди. Насправді цих порушень значно більше, ніж складено протоколів. Багато ситуацій не відповідають свідомості людей. Якщо правова норма не відповідає правовій свідомості, практика підлаштується, щоби не виконувати її в повному обсязі, але й геть ліберальна теж не буде працювати. 

Міністерство цифрової трансформації України підготувало додаток «Дій вдома». Люди, які отримали рекомендацію самоізолюватися, вносяться в реєстр, і за їхнім режимом стежать. І міністерство хоче йти далі – фактично, китайським шляхом. Це теж незаконно. Бо немає закону, який би чітко пояснював, кого це стосується. Все це – ознаки недовіри держави до людей.

Уже декілька людей оскаржували постанову в адміністративному суді. Було би добре, щоби ця постанова була переписана, зважаючи на те, що мають бути законні підстави, щоби вводити ці обмеження. Окремі права можуть обмежуватися законом, за винятком обмеження мирних зібрань. Я звик дивиться на те, наскільки загрожує той чи інший акт реальності. 

Ірина Славінська: Можливість ознайомитися в приміщенні суду з матеріалами справ сторін процесу. Суди на практиці цього не допускають.

Євген Захаров: Зараз вони не можуть дати цей доступ унаслідок карантину, вони працюють тільки на судових засіданнях.

Олег Покальчук: Стеження тягне за собою обробку інформації для використання цих даних. У нас немає потужностей, щоби стежити за тими, за ким треба, а за цілим населенням – це нереалістично. 

Ірина Славінська: Якщо бракує ресурсів для тотального контролю, реакція суспільства має бути. У такій опозиції держава-громадянське суспільство можливе вироблення балансу.

Олександра Матвійчук: Коронавірус ставить людей перед вибором – як ми діємо? Ми чекаємо, коли коронавірус сам піде чи коли уряд дозволить щось робити, не ставимо незручні питання. Чи ми інакше діємо – проактивно, починаємо ставити питання, наскільки органи державної влади діють доцільно в кризі? Баланс має бути на основі законності, пропорційності та доцільності впровадження цих дій тільки на певний час. 

Ольга Муха: Ми маємо підходити критично до всіх правил. Одна справа – слідувати їм, інша – піддавати їх сумніву, і це не означає їх негайно порушувати. Це передбачає адекватну суспільну дискусію. Починати потрібно з базового – критичної оцінки новин.

Олег Покальчук: Країни, що показали найбільший успіх у боротьбі з коронавірусом – це Сінгапур, Тайвань і Південна Корея. Інструменти впливу стосуються українського соціуму, як дюймова й метрична система – вони схожі, але не працюють. Механізм впливу на людське суспільство далекий навіть від медіа. 28% людей довіряють медіа, згідно з опитуваннями. 

Олександра Матвійчук: Я впевнена, що людина, яка стикається зі загрозами безпеці або свободи, відразу розуміє, що ці обидва поняття реальні. Якби дослідження, про яке казала Ірина, провели зараз, більшість людей обрали би безпеку, тому що її обирають у період кризи. Під час Другої світової війни вибір був у бік безпеки, але після – почала будуватися система прав людини. 

Біометричний додаток – це дуже зручно, і багато людей одягають браслети, щоби в режимі реального часу відстежувати, як почувається їхнє серце. У Китаї запроваджена система цифрової диктатури, діє система соціальних рейтингів. Якщо біометричний моніторинг щось неправильно затестує, й це не сподобається уряду, може статися так, що відмовлять у доступі до медичної служби або освіти. 

В українській судовій системі принцип правової визначеності не працює. Я не можу спрогнозувати результати позовів проти постави на всеукраїнському рівні. Навіть серед закритих судами протоколів, жоден із них не був закритий на основі прямо норми Конституції Статті 64: Права і свободи людини можуть обмежуватися в умовах надзвичайного або воєнного стану. Цікаво, як судова система працює в умовах коронавірусу. Частина судів переносять свої засідання, частина проводять їх у закритому режимі – звідси виклик відкритості судів. Коронавірус змушує церкви шукати інноваційні рішення, так само судову гілку влади дотримуватися принципу відкритості.

Олег Покальчук: Після Другої світової війни була Холодна війна й система прав людини була означена Бжезінським як така, проти якої Радянський Союз нічого не міг висунути. Є люди, які обстоюють свої принципи і є люди, які ставлять ці принципи в другу десятку пріоритетів. 

Ірина Славінська: Чи є можливість говорити про права жінок? Батькам і матерям потрібно працювати, а школи і садочки закриті, й це б’є по жінкам, які традиційно виконують доглядову працю й залишаються вдома.

Ольга Муха: У нас є комітет, який займається правами письменниць, ми моніторимо цю ситуацію потужно. Думаю, що найперше треба наголосити не так на роботі, як на безпеці. Радикально зросла кількість домашнього насильства. Наприклад, у Франції кількість звернень щодо цього зросла на 30%. У країнах, де ми маємо моніторинг щодо ментального здоров’я – також. 

Правова культура має величезне значення. Велика Британії відтягувала впровадження офіційного карантину, але ще до закриття шкіл усі паби закрилися за рекомендаціями, а не за наказом. Роботодавці враховують потреби батьків у адаптованому робочому плані.

Я розумію, ситуацію з бюджетами, але думати про це варто й в Україні. Наприклад, 80% компенсація доходів самозайнятим ФОПам. Тоді вони не будуть порушувати карантин, щоби забезпечити собі базовий дохід. Наша задача – вичленити з цього практики, які будуть реально працювати після карантину. Якщо ми бачимо масові протести щодо карантину, значить ми погано працюємо з донесенням інформації.

Всюди є дискримінація за віком під час надання медичних послуг. Є протокол для лікарів, де вказані симптоми й вік людей, яких вони везуть у лікарню, а яких – ні. 

Олег Покальчук: Горизонт планування – це час від прийняття плану до його реалізації, тобто має бути чіткий план, щоби потім можна було перевірити його виконання. В середньому в української влади горизонт планування – три місяці.

Ірина Славінська: Як знайти компроміс і чи треба шукати компроміс між свободою і безпекою? 

Олег Покальчук: Між свободою й безпекою немає компромісу. Мені здається, що тема звучить досить романтично – це завжди вибір. 

Ольга Муха: Ми маємо забезпечити всебічне висвітлення того, що відбувається, й доступ до інформації. В низці країн Азії позакривали газети. Зараз важливо не тільки планувати на далеке майбутнє, але й зважати на сьогоднішні справи: на тих, хто потребує фінансової допомоги, озвучування проблеми щодо в’язнів, допомога вразливим групам – усі ці проблеми не є віддаленими. Необхідно пропрацьовувати патерни соціальної підтримки.

Олександра Матвійчук: Баланс між свободою й безпекою має бути на законних підставах – це важливо. Всі ці заходи мають бути на тимчасових обмеженнях. Також важливий принцип пропорційності, ці обмеження мають бути засновані на здоровому глузді та вести до легітимної мети. Цей баланс доведеться шукати на різних стадіях. Але на ці складні питання не треба давати прості відповіді. Лікувати коронавірус авторитаризмом – не вихід. 

Євген Захаров: Найбільше ця епідемія вдарила економічну свободу. У нас зупинені цілі галузі економіки, й купа людей без роботи. Карантин не дає працювати великій кількості людей, заощаджень у людей мало. Цей баланс має бути зсунутий із безпеки на економічну свободу. Треба більше довіряти людям. Малі й середні підприємства самі вирішать, як їм довести людей без міського транспорту з роботи й на роботу й самі запровадять заходи індивідуальної безпеки. 

Текст: Марія Бліндюк