Бути перекладачем: члени ПЕН про місію, виклики і здобутки

2226
Роздрукувати
Бути перекладачем: члени ПЕН про місію, виклики і здобутки
З нагоди Міжнародного дня перекладача, який відзначають 30 вересня, Український ПЕН, попросив своїх членів та членкинь, які займаються перекладом, відповісти на три запитання про професію:

1. У чому ви бачите місію/завдання перекладача?

2. З якими проблемами стикаються перекладачі сьогодні, чи є щось, чого вам бракує для реалізації себе як перекладача?

3. Який ваш переклад ви вважаєте найважливішим і чому?

Публікацію підготовлено в партнерстві з літературно-перекладацьким фестивалем TRANSLATORIUM, який відбудеться онлайн 2-4 жовтня. Для першої частини матеріалу своїми думками поділилися Борис Херсонський, Гаська Шиян, Олексій Панич, Оля Гнатюк, Володимир Діброва, Василь Махно, Олена Мариничева, Ірина Славінська, Алла Татаренко, Оксана Луцишина, Аркадій Штипель та Юрій Прохасько.

Борис Херсонський, поет, публіцист та перекладач

image1.Щодо цього нічого оригінального не скажу. Є прагматичні мотиви у видавців та перекладачів. Не таємниця, що перекладами зазвичай можна заробити, особливо, коли перекладаєш масову літературу. Але я цього не роблю. Мій головний мотив – розширення кола читачів, які прочитають текст. Є якась спортивна зацікавленість, як буде сприйматися вірш іншою мовою. Переклад – завжди змагання. Бажаєш перекласти вірш (а я перекладаю переважно поетичні тексти) краще, ніж твій колега. Для мене у перекладі є щось від розваги – іноді потрібно відпочити від написання власних текстів.

2.Проблема у широкому сенсі – криза традиційної культури, перетворення видавництв в типографії для роздруківки текстів за авторські гроші. Наклади книжок падають. Але про це краще скажуть видавці, ніж автори та перекладачі. А для усіх нас переклад взагалі важка праця, яка в ідеалі потребує володіння мовами на високому рівні. Наша школа перекладу віршів вимагає зберігання рими та ритму вірша. На Заході цього не роблять – усі вірші перетворюються на верлібри. Таким чином поезії втрачають свою якість. Мене от перекладали на декілька мов. Усі переклади – верлібри.

3.Ще молодим я переклав російською вірші молодого Павла Тичини (“Панахидні співи”, “Сонячні кларнети”). Досі вважаю цю працю переломною в моєму житті, бо я відкрив зовсім іншого поета й чимало попрацював над моєю українською. Важливими для мене були й переклади біблійних текстів. Зараз я перекладаю з російської, англійської, багато чого – по підрядниках, але це на мій смак не зовсім переклади....

Гаська Шиян, письменниця, поетка, перекладачка

image1.Основна місія перекладача – транслювання смислів і культур, адже кожен текст – це не лише слова зі словника. Під літерами і звуками, які розповідають історію чи діляться думками, описами життя, завжди ховається дуже багато нашарувань контекстів.

При перекладі прози чи поезії постійно доводиться працювати з інтонаціями, метафорами, нюансами – дуже важливо донести їх так, щоб читач міг сприймати на рівні відчуттів. При перекладі голосом ми теж мусимо передавати емоцію, пояснювати, а не просто дослівно бубоніти. Не дарма польською перекладач – “tlumacz”, а англійською – “interpreter”.

2.Мені складно відповісти на це питання, бо я не займаюся перекладом на постійній основі, він не є для мене джерелом доходу і я не є частиною професійної спільноти, тож я не в курсі щоденних болів і турбот. Тим паче серед перекладачів є дуже різні напрямки, часом їх, мабуть, поєднують. У синхроністів, перекладачів професійних зустрічей, перекладачів документації, інструкцій та робочих звітів міжнародних місій, перекладачів нон-фікшну і художньої літератури – різні виклики. Моя робота як перекладачки текстів чи міжнародних робочих візитів (мала декілька дуже цікавих досвідів) завжди мала епізодичних характер, тому я не можу давати системну оцінку.

3.Безумовно ДіБіСі П'єр “Світло Згасло в Країні Див”. Це єдина перекладена мною художня книжка, тому обрати було не складно :)

Але, правду кажучи, сумніваюся, що є шанси, що якийсь проєкт зможе перевершити цей. Це, без перебільшення, була мандрівка з головним героєм – я їздила в локації його пригод. А потім ще й увесь видавничий процес: поява прототипа, який позував для ілюстрації і мав свій профіль у Facebook…Те, як ми відтворили його записник, згаданий в книжці, змусили обкладинку світитися в темряві, наплели 1000 закладок-зашморгів. Була синергія тексту, мистецтва, музики, відеоарту! Постійна комунікація з автором! Це було епічним досвідом, який став для мене стартом у літературному середовищі.

Олексій Панич, філософ, перекладач, громадський діяч

image1.У загальних рисах місія перекладача в тому, щоб сприяти взаєморозумінню людей, які користуються різними мовами. Це тривіальна теза; наступна буде менш тривіальною. Людство не мало єдиної мови щонайменше після Вавилонської вежі (і не факт, що мало її до), але тільки зараз, буквально впродовж останніх десятиліть, ми вперше намагаємося осягнути мовне розмаїття людства як наше багатство і ресурс, а не просто як проблему, і тим паче не як ваду і перешкоду. Тому завдання перекладача парадоксальне: якщо, працюючи зі звичайними побутовими чи природознавчими текстами, він має просто “переносити думки в незмінному вигляді з мови у мову”, то, працюючи з художньою літературою, філософією та гуманітарними науками, він мусить постійно перекладати неперекладне. І має робити це так, щоб це неперекладне у перекладі стало по можливості зрозумілим читачам, але зрозумілим саме у своїй неперекладності.

2.Проблеми дуже сильно залежать від того, який текст перекладається і для якої цільової аудиторії. Поезію, наприклад, часто треба геть переписувати іншими словами, щоб спробувати засобами мови перекладу викликати в читачів (які не лише володіють іншою мовою, а й, відповідно, мають інший культурний досвід) емоції, аналогічні тим, які навіює читання оригіналу. Ця робота, по суті, настільки ж творча, як і написання оригінальних віршів.

У перекладі філософських чи богословських текстів є інша засаднича складність: там конче необхідно зберегти понятійний устрій оригіналу, бо філософські чи богословські поняття – це, кажучи образно, ті “зірки”, між якими автор накреслює “сузір’я” своєї філософської чи богословської концепції. Проте філософські та богословські поняття часто виявляються настільки “мовнозалежними”, настільки спираються на унікальні ресурси мови, в якій їх винайдено, що перекласти ці поняття іншою мовою інколи вкрай складно, а інколи просто неможливо (і це теж треба смиренно розуміти).

Щодо мене особисто, єдине, чого мені бракує для реалізації себе як перекладача – це замовлень на переклад одного конкретного розряду текстів, де я, як перекладач, можу проявити себе з максимальною користю для своєї мовної спільноти. Йдеться про переклад філософської класики: насамперед англомовної, але також франкомовної та античної. Інші перекладацькі завдання “навантажують” мене як перекладача, скажу відверто, десь на 20-30% моїх можливостей. Адже переклад філософської класики вимагає і набагато витонченішої роботи зі словом, і також знання інших мов, ніж власне мова тексту, який перекладається – а на додачу ще й гарного відчуття всієї історії європейської філософії та широкої начитаності в колі класичних філософських текстів. Для перекладу сучасних текстів, навіть філософських чи богословських, все це або непотрібно, або потрібно лише в дуже обмеженому обсязі.

На жаль, роботу такого рівня мені поки що пропонували лише двічі: першим був проект “Європейського словника філософій”, а другим – переклад “Метафізики” Аристотеля, який зараз ще в роботі. Тож час іде, а перекладач – як актор: грає тільки ті ролі, які йому пропонують грати…

3.Найважливішим для кого? Для читацької спільноти? Не можу про це судити, хай це роблять читачі. Проте як тут обрати між, наприклад, еклезіологічною трилогією Кирила Говоруна, політологічною дилогією Луука ван Мідделаара і “Трактатом з історії релігій” Мірча Еліаде? Особисто для мене – два переклади, згадані в відповіді на попереднє питання, бо вони найскладніші. Проте майже зі всіх перекладених мною книг я мав чого повчитися. Тим-то і цікава робота перекладача книжок: він за рік читає дуже небагато книг, але читає їх ну дууууже уважно :)

Оля Гнатюк, віцепрезидентка Українського ПЕН, професорка НаУКМА та Варшавського університету, перекладачка та редакторка

image

1.Місія – будувати мости замість стін. Переклад – це завжди пошуки такого еквіваленту в іншій культурі, який зрозумілий читачеві, який у цій культурі виріс і – водночас – наближує досвід Іншого.

2.Мій досвід як перекладача дещо застарілий, тому на це запитання не можу адекватно відповісти.

3. З художньої точки зору – роман “Перверзія” Юрія Андруховича. Якщо ж поглянути на коефіцієнт корисної дії – то це антологія сучасної української літератури “Рибо-вино-кур” (1994).

Олена Маринічева, російська перекладачка, журналістка, критикиня

image1.Завдання перекладача – адекватно перекласти не стільки слова та речення, скільки змисли, інтонації, ціннісні орієнтири автора, котрі зовсім не завжди явно присутні в тексті, але обов'язково існують поза текстом, на більш глибокому рівні сприйняття. Необхідно зуміти їх побачити, почути та донести на мові перекладу.

2.Мені дуже бракує видавця, який би зараз, в нинішніх російських обставинах, не зважаючи на інформаційний авторитаризм, спромігся б видати мої останні переклади з української. А я щойно переклала російською твори Оксани Забужко, Тамари Горіха Зерня та інших авторів на теми війни та окупації. Вважаю їх найважливішими сьогодні для російського читача. Але зі зрозумілих причин, на жаль, не сподіваюсь, що вони будуть тут надруковані найближчим часом.

3.Найважливішим – з тих, що вже побачили світ – я вважаю свій переклад роману “Інтернат” Сергія Жадана. І хоча він поки існує тільки в інтернеті, але все ж таки в російськомовного читача є можливість познайомитись із цією книжкою. У ній про події в Україні після 2014-го року розповідається не так, як, завдяки пропаганді, зацементувалось в головах моїх співвітчизників, а правдиво та з великою художньою силою.

Володимир Діброва, письменник, перекладач, літературознавець

image1.Переклад мусить бути максимально наближений до оригіналу, але при цьому там не повинно бути й натяку на те, що оригінал був написаний іншою мовою. Все інше – балачки.

2.Не можу розписуватися за своїх колег по ремеслу. Моя найбільша проблема – відсутність контакту не тільки з читачами, але й з видавцями. Може, тому, що я зараз не живу в Україні. Я маю багато задумів, але кожного разу, коли звертаюся до видавництв, не бачу з їхнього боку ніякої зацікавленості. Спроби “достукатися” до них через знайомих мені перекладачів також виявляються марними. Принаймні, поки що.

3.Не зовсім розумію значення слова “найважливіший”. Якщо йдеться про якість перекладу, то не мені про це судити. Якщо ж мова про місце певного перекладу в моєму житті, то всі вони так чи інакше формували мене, як митця. Так, скажімо, я вчився писати п'єси, перекладаючи С. Беккета та Е. Йонеско, прозу – працюючи над К. Воннегутом (“Матір-Тьма”, “Бойня номер п'ять”) і С. Беккетом(“Уот”), а вірші – занурюючися в сучасних американців та Ч. Мілоша. Вірші я перекладаю в основному “для душі”.

Ірина Славінська, журналістка, перекладачка

image1.Перекладачі перекладають смисли та культури, користуючись інструментом мови. Кожен і кожна з тих, хто працює в царині перекладу є місточком порозуміння (чи бодай комунікації) між носіями різних мов. Щоб вийти з пафосного модусу, скажу простіше: перекладачки та перекладачі роблять незрозуміле – зрозумілим, темне – ясним.

2.Якщо говорити про виклики суто професійні, то скажу про брак словників. У своїй повсякденній роботі користуюся французькими онлайн-словниками – тлумачними, етимологічними, словниками фразеологізмів. Було би добре, якби низку слів можна було би перевіряти за сучасними французько-українськими словниками. Але будемо чесні: є літератури та автори, чиє письмо неможливо перекладати без використання паралітературних джерел – форумів представників певних професій тощо. Після того, як для перекладу книжки “Оргазм і Захід” я кілька днів паслася на форумах БДСМ-спільноти – вже нічого не страшно.

Ще один важливий фаховий виклик – робота з редактором. Не в тому сенсі, що немає редакторів, а в тому сенсі, що знайти свою людину, котра чує та бачить, дуже складно. Робота з текстом – це діалог, і мені важливо мати поруч професійну читачку чи читача, котрі цей діалог уможливлюють.

Проблема, про яку також часто говорять – оплата праці. Мені дуже імпонує, що останніми роками з’являються цехові переклацькі угруповання, учасники яких допомагають один одному.

3.Думаю, це роман “Компас” Матіаса Енара – найперший художній текст, який я переклала. Складність роботи полягала в тому, що події роману розгортаються в кількох часах і в різних просторах одночасно. Географічно – Франція, Австрія, Сирія, Іран… Хронологічно – кілька століть, з фокусом на 20 столітті. Герой – музикознавець, який спеціалізується на східних культурах, багато мандрує та безнадійно закоханий. Був виклик дати раду з текстом, який стосувався Сходу, перекласти мовлення головного героя-білінгва, для котрого рідними є німецька та французька мова. І ще один суто стилістичний виклик: оповідь ведеться героєм у оніричному стані безсонної ночі, тому були сторінки, коли я не одразу могла зрозуміти, де ми – в голові головного героя чи в епізоді про історичне минуле, чи описано реальність, а чи марення. Це була цікава пригода для мене як перекладачки.

Василь Махно, поет, прозаїк, есеїст, перекладач

image1.Місія, як на мене, одна – тримати на пульсі світових літературних подій українського читача.

2.Мабуть, найголовніша проблема для перекладів іноземної поезії існує у відсутності, або майже відсутності видавництв, які б охоче друкували такі книжки. Якщо проза у нас активно перекладається і видається, то іноземна поезія вряди-годи. Звичайно, у таких випадках допомагають фонди з країни-походження автора, однак не завжди.

3.Видану в 2007 році “Критикою” книжку віршів Януша Шубера “Спійманий у сіть” та поему Богдана Задури “Крок Сіітонена”. Чому? Бо це вдалося.

Алла Татаренко , літературознавиця, перекладачка, критикиня

image1.Переклад для мене є можливістю поділитися радістю читання, збагатити всесвіт читачів новою яскравою зіркою. Я – перекладачка-аматорка, яка має щастя перекладати те, що хоче , а відповідальність перед обраною книжкою диктує певні завдання. Передовсім – перекласти якомога точніше і дух, і літеру; популяризувати її (літературно-критичні статті, інтерв`ю, участь у презентаціях, розповіді друзям-колегам); ділитися енергією захоплення, примножуючи її. Місія перекладача – служити книзі, а також будувати міжкультурний діалог, робити світи різних народів ближчими і зрозумілішими, дарувати красу.

2.Існують певні фінансові проблеми, адже часто вихід книжки залежить від підтримки фондів чи міністерств. Але для мене особисто проблемою є пришвидшення темпу життя, яке важко поєднати з неспішними роздумами над перекладом і уважним пошуком слів, а відтак – брак вільного часу, який би я хотіла присвятити перекладам.

3.Це, безумовно, оповідання Данила Кіша. “Енциклопедія мертвих” – мій перший переклад, а “Книга любові і смерті” – перекладацька візитівка. Особливим є “Щоденник про Чарноєвича” Мілоша Црнянського – про цей роман я написала окрему книжку і чимало статей, а після його виходу отримала премію Сербського ПЕН-центру. Оскільки я перекладаю також з української, хочу згадати “Перверзію” Юрія Андруховича, яку ми з белградською колегою Міленою Іванович переклали сербською. Як і перший переклад українською, перший переклад сербською змінив моє життя, додавши йому нових кольорів, відкривши нові можливості і подарувавши перекладацькі зустрічі з новими книжками.

Оксана Луцишина, письменниця, перекладачка, літературознавиця

image1.Я не вважаю себе перекладачкою – просто іноді перекладаю. Не завжди можу це робити, з різних причин, і не завжди обираю це робити, бо ж є і свої тексти... Переважно перекладаю з української на англійську у тандемі з Оленою Дженнінгз. Зрідка перекладаю американську поезію на українську мову. Можна сказати, що все це робиться з ознайомчою метою, але насправді рубежі ширші, адже тут мова іде про налагодження діалогу культур, взаємозбагачення системи мислення чи системи образів. Американці мало знають нашу поезію, наприклад, а ми – їхню, а з поезії, як на мене, все і починається.

2.Оскільки я не вважаю себе професійною перекладачкою, реалізації як такої не прагну, тому говорити можу лише про якісь або дуже загальні, або дуже особисті речі. Загалом фінансування перекладів завжди мало, навіть зараз, коли вже є державні ініціативи і ініціативи Укораїнського ПЕН. Але це, на жаль, світова проблема, а не тільки наша. Наприклад, на англійську перекладається лише кілька відсотків всієї світової літератури...

3.У моєму доробку вірші українських поетів (деякі – спільно з Оленою Дженнінгз), окремі есеї Василя Махна. Спільно з Оленою ми нещодавно переклали і знайшли видавця для “Точки нуль” Артема Чеха. Це дуже вчасна і потрібна книжка про війну, але не тільки про неї. Вона щойно вийшла друком у видавництві Glagoslav.

У якомусь сенсі всі переклади – найважливіші, але, мабуть, моє первинне для себе завдання – це поезія. Саме тому, що це такий “неформатний”, некомерційний жанр, який разом із тим є екзистенційно значущим і епістемно базовим. Ми просто до кінця не розуміємо, у який саме спосіб поезія формує людей, особистості та цілі культури. З Оленою ми зараз переклали для бостонського журналу Spoke Six невелику добірку української поезії. Це 22 вірші 20 авторів різних поетів 20 і 21 століть. Написали передмову. Це був дуже втішний труд, який відчувався, як дуже потрібний. Чекаємо виходу номера, щоб анонсувати цю працю.

Аркадій Штипель, поет, перекладач, критик

image1.Завдання перекладача – найточніше і найбільш художньо відтворити оригінал. Ці вимоги, особливо коли йдеться про поезію, суперечать одна одній, а отже переклад віршів –це завжди якийсь компроміс. В кожного перекладача – свій. Тому існує багато перекладів одного й того ж оригіналу.

2.Головна проблема перекладача – недостатнє знання нюансів мови та реалій оригіналу. Втім володіння усім багатством своєї мови для багатьох також є проблемою. В перекладацькій справі я реалізую себе не як фаховий перекладач, а скоріш як аматор, тобто перекладання для мене свого роду хобі. А бракує мені, як усім, відверто кажучи, хисту.

3.Найважливішою для мене роботою був переклад українською не дуже великої, але помітної кількості російської поетичної класики: від Пушкіна до Мандельштама. Особливо зважаючи на те, що українська в мене, скажімо так, двоюрідна, вивчена. Ці переклади у 2016 році під назвою “Моя маленька хрестоматія” вийшли в видавництві Києво-Могилянської академії. Це справді та робота, якою я можу пишатися.

Юрій Прохасько, перекладач, публіцист

image

1.Місій у перекладача може бути не одна, а кілька. А може не бути жодної, принаймні, жодної для перекладача – видимої чи усвідомленої. Але перше рідко коли додає перекладу справжньої значущості та саме собою не творить доданої якості, хоч і здебільшого спричиняє додану вартість. А друге не конче відразу відбирає значення чи применшує майстерність. Найменше – і найбільше – що може дати переклад: відчуття сенсовності, сповнення і недаремності для самого перекладача.

2.Для українських перекладачів сьогодні вушком голки, крізь яке має протиснутися, але аж надто часто не протискається верблюд, є більшість українських видавництв: слабкі, бідні, обділені, іноді зацьковані, переважно повільні, завжди загрожені. Перед цими тіснинами капітулюють цілі каравани.

3.Кожен мій переклад. Саме з тієї причини, чому Шерлок Голмс, потішаючи бідолашного інженера, який щойно втратив палець, казав: “Досвід, друже мій, досвід!”.

Для другої частини матеріалу своїми думками поділилися Павло Коробчук, Наталка Сняданко, Аскольд Мельничук, Ія Ківа, Віктор Морозов, Наталія Бельченко, Олег Коцарев та Анета Камінська.

Підготувала Катерина Толокольнікова

30 вересня 2020
2226
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: