Наталія Бельченко: “Неможливо без сліз вдячності думати про те, як Польща підтримує Україну”

607
Роздрукувати
Бельченко Наталія
Бельченко Наталія
Українська поетка, перекладачка
Наталія Бельченко: “Неможливо без сліз вдячності думати про те, як Польща підтримує Україну”
Фото Мартини Машталєр у квартирі Віслави Шимборської

Польща не просто поруч – вона разом з Україною у війні з росією. Вона відправила Україні понад 240 танків та майже 100 одиниць бронетехніки. З близько 4,8 млн біженців з України до Європи – 3,9 мільйона зареєстровано у Польщі. І це більше десятої частини населення самої Польщі.

Відома поетка і перекладачка Наталія Бельченко з Польщею та польською літературою має давні відносини. Вона одна з переможниць Міжнародного конкурсу на найкращий переклад поезії Віслави Шимборської (Вроцлав, 2015). Учасниця польського міжнародного перекладацького семінару Tłumacze bez granic (2017, 2018, 2019, 2021). Стипендіатка програми міністра культури та національної спадщини Польщі Gaude Polonia (2017) для митців і перекладачів польської літератури.

З початку березня Наталія Бельченко мешкає у Польщі, працює у краківському Інституті літератури редакторкою українсько-польського порталу "Посестри".

– Ти пам'ятаєш перший день війни, можеш його описати?

– Так, я прокинулася від вибуху в Броварах. Важко було повірити в те, що сталося, хоча небезпека носилася в повітрі. Коли згадуєш перші дні – бачиш, наскільки вони подібні. Складалися з постійного читання повідомлень та новин і з прохань синові, який мешкає на іншому березі Дніпра, не робити чогось або, навпаки, робити: сховатися в метро, наприклад. Він там так і не ховався.

– Як змінилася твоя повсякденність із настанням війни?

– Перебуваючи в Києві, я подеколи ходила з чоловіком на ніч до укриття: в підвал школи або в паркінг. Працювати зовсім не вдавалося. Спати практично теж – хоч сирени на Позняках не лунали. Через це ми весь час нервово перевіряли повідомлення про повітряну тривогу.

– Найважливіші події, що відбулися у твоєму житті за останні місяці.

– Життя повністю змінилося. Коли почула, що з Дарницького вокзалу можна виїхати на інтерсіті до Львова, я спробувала – і мені вдалося. Протягом понад 11 годин пасажири стояли в щільному натовпі: в інтерсіті, який ішов з Харкова (у потяг київського формування мені зайти не вдалося), вмістилося 4 тисячі осіб. Переночувавши у Львові в поета Остапа Сливинського, я, завдячуючи допомозі знайомого польського актора і волонтера Майка Висоцького (ми познайомилися завдяки спільним літературним зацікавленням через фейсбук тільки в середині лютого), який приїхав волонтерити просто з Ліверпуля, сіла на автобус до Жешува, де мене зустріла родина поетки Кристини Ленковської.

Мої польські друзі, поки їхала, весь час запрошували мене до себе. Письменниця Анна Ауґустиняк поспілкувалася з Міхалом Русінеком, який очолює Фонд Віслави Шимборської, і мене запросили на резиденцію до її квартири в Кракові. Мешкаючи там, я стала однією з редакторок українсько-польського порталу "Посестри", створеного Інститутом літератури в Кракові. Після перебування у квартирі Віслави Шимборської я переїхала до будівлі Інституту літератури, який надав притулок родинам українських поетів, видавців і перекладачів. Цей Інститут невтомно підтримує українських літераторів: він започаткував власну літературну резиденцію (зараз я – на цій резиденції) і створив літературний конкурс.

Узагалі підтримка Польщею України – це щось неймовірне, неможливо без сліз вдячності думати про неї.

– Як війна змінила тематику та стиль твоїх віршів? Наведи, будь ласка, один зі своїх "воєнних" віршів.

– Воєнних віршів я написала небагато. Насправді затребуваність української творчості та перекладів – шалена. Розумію тепер, наскільки повільним життям я жила в Києві! Польські поети теж чимало пишуть про війну – роблю переклади цих поезій. Мої вірші за останні місяці також було перекладено – польською (Валерій Тихонов, Пауліна Чуцька, Міхал Заблоцький, Каліна Ізабеля Зьола), англійською (Амелія Глейзер і Юлія Ільчук), німецькою (Беатрікс Керстен), іспанською (Амелія Серраллер). Під егідою Інституту літератури в іспанській Севільї відбувся літературний вечір, в якому я також узяла участь.

* * *

І поки світ блює війною
І відступає в порожнечу,
Весна вже ділиться зі мною
На журавлину і лелечу

Тримає силу журавлина,
Вичавлюючи страх і згоду,
Коли іде біда первинна
До рук по весняному льоду

Прийдешній час і час минулий
В граматиці застрягли навпіл
Лелеки на гнізді поснули
Іще не прилетівши навіть

Лиш ЗСУ і волонтери
Не сплять. Народжене в підвалі –
За відліком нової ери –
Дитя отримає скрижалі

Мій стиль не дуже змінився, як можна помітити. Цікаво, що в Кракові роблять проєкцію поезій на стіну будинку біля Ринку, це так звані "Вірші на мурах", вони повинні складатися з п’яти рядків. Один з моїх віршів з’явився на мурі 1 червня, він закінчувався паліндромом. Ще один вірш, про Краків, який прихистив, має останню строфу "Запальничка Шимборської ти / В тій кишені, що справа. / А у лівій розлито біди – / Як ірпінська заплава".

Наталія Бельченко читає вірші на фестивалі у Кракові

При перекладі польських віршів про війну найважче – не вкладати власне почуття ненависті до ворога там, де йдеться про події в більш спокійному тоні. Війна приносить новий досвід на кожному кроці... Єврейська фундація Бенте Каган з Вроцлава звернулася до мене з пропозицією перекладу віршів поетів, які загинули під час Голокосту. Перекладала, звісно, з польської, не з їдишу. Але відчула таку нашу з ними спорідненість через десятиліття – в світлі проголошеного "вузькооким лисим упирем" (як написав у своєму вірші Олександр Ірванець) вирішення українського питання…

Український ПЕН, до якого я належу, публікує вірші своїх членів про війну, а також веде дуже значну просвітницьку роботу: його проєкти діють не тільки в Україні, а й – підготовлені англійською мовою – розраховані на іноземну аудиторію, адже не у всіх країнах очевидний дійсний стан речей або там уже почали "звикати" до нашої трагедії.

– У своїй поезії ти остаточно перейшла на українську чи пишеш російською?

– Я вже досить давно російською не писала. І потреби у цьому не відчуваю.

– Чи сталася для тебе переоцінка російської класики?

– Сталася. Ми раніше просто не замислювалися над її імперськістю. Невдовзі після мого приїзду до Кракова у мене попросили інтерв’ю для російської редакції Culture.pl (ця редакція вже не існує). Так там майже в кожному запитанні йшлося про велику російську культуру. Я відповідала настільки гостро, що інтерв’ю, звісно не вийшло.

Як людина, яка закінчила російську школу, я дуже добре пам’ятаю фальш творів з підручників російської літератури. Вчили ми, наприклад, вірш про велику вітчизняну з рядками "Стали с русскими едины белорусы, латыши, люди вольной Украины..." Це знущальні рядки про вільну Україну, яку й до Другої світової війни, й після гнобили як могли, а також загальний сенс вірша про нібито головну роль росії, якій "допомагали" перемогти ворога різні дрібні народи ("Все, кому мила свобода и россия дорога")... Власне, Німеччина певною мірою підтвердила таке сприйняття і чомусь відчуває провину лише перед кремлем, хоча бої з нею свого часу точилися переважно на території України.

Ти теж знаєш цей хрестоматійний вірш, у якому йде перелік різних паскудств, а потім автор завершує: "Да, и такой, моя россия, ты всех краев дороже мне". Це такий приклад російської залюбленості у власну гидоту, яку дійсно геніально відтворив і легітимізував Достоєвський, підтвердження потреби у стражданнях, яких з легкістю завдають справжні росіяни в першу чергу всім навколо, а не тільки собі...

Мимоволі я, звісно, можу згадувати улюблені рядки поетів, коли вони збігаються з якимсь душевним станом, але читати щось нове з росії або перекладати – не маю потреби.

– Чи з'явилися у польській літературі твори про російсько-українську війну?

– Так, принаймні поетичних – чимало. Вийшло 15 квітня спеціальне число щоденної Gazeta Wyborcza на підтримку України. Там були поезії про війну Яцека Подсядла, Антонія Павляка. Вірш останнього на українську перекладала я. Як і текст пісні Міхала Заблоцького "Рускій ваєнний карабль", яку можна прослухати з українськими субтитрами. Ще одну пісню – польського автора Ігоря Ящука – навіть заспівали в моєму перекладі.

З польських поетів, які відгукнулися на нашу трагедію, хочу ще згадати Анету Камінську, Каліну Ізабелю Зьолу, Кристину Ленковську, Кшиштофа Лісовського, Альфреда Марека Вєжбіцького, Анну Насіловську, Лукаша Яроша, Кристину Грис, Аґату Яблонську, Кристину Домбровську, Роберта Рибіцького, Пьотра Міцнера, Мацея Роберта.

Певну кількість українських творів про російсько-українську війну було перекладено польською з 2014 року. Наприклад, "Інтернат" Сергія Жадана в перекладі Міхала Петрика вийшов у 2019 році. У Польщі нещодавно відбувалися зустрічі з Тамарою Горіха Зерня, авторкою книжки "Доця". Її переклав польською Марчін Гачковський. Цікаво, що з початку війни вже навіть спектаклі для дітей та молоді з’явилися на матеріалі таких книжок. Наприклад, у Кельце ще в 2017 році відбулася прем’єра постановки за книгою Романи Романишин й Андрія Лесіва "Війна, що змінила Рондо".

У тому ж 2017-му театр у Жешуві поставив спектакль за твором краків’янки Барбари Гаврилюк "Тепер тут наш дім" (сценарій Томаша Качоровського) про хлопчика Рому, який через війну на сході України потрапив з родиною до Польщі й зіткнувся з долею біженця. Авторка описала історію реальної української родини, але зберегла її анонімність. А тепер безліч українських родин змушені шукати притулок.

Час на великі за обсягом твори ще, сподіваюсь, настане, зараз дійсно переважають поезія та есеї. Скажімо, часопис "Посестри" опублікував дуже важливий есей Пьотра Ауґустиняка "Нотатки часів війни" в перекладі українською Антона Марчинського.

– Як російсько-українська війна змінила життя Кракова?

– Всі одне одному допомагають. Я теж намагаюсь знайомити між собою людей, які можуть щось зробити. Багато краків’ян займаються гуманітарною допомогою. Відбуваються культурні заходи на підтримку України. Наприклад, у краківській книгарні Karakter збирається "Клуб української книжки", і, скажімо, 15 червня вони влаштували обговорення твору Михайла Коцюбинського та перегляд фільму Параджанова "Тіні забутих предків".

На радіо RMF Classik краків’янин Ян Бурнатовський розповідає про українську літературу, зокрема про Василя Стуса, Володимира Рафєєнка, Таню Малярчук, Юлію Мусаковську і харків’янку Анастасію Афанасьєву, яка колись писала російською мовою. В неї з’явився вірш, написаний частково російською, частково українською, з рядками:

...І ми будуємо внутрішні огорожі
Від всього ворожого
Навіть від мови, якою розмовляли раніше,
Але яка зараз заляпана нашою кров‘ю

Наша ненависть глибша ніж недра землі
Ніж сама довга пам’ять
Вона така глибока
Що я назавжди рада забути ту мову
якою було написано всі мої вірші…

По всій Польщі діється щось проукраїнське. У книгарнях з’явилася книга "100 вільних віршів з України" (100 wierszy wolnych z Ukrainy), чергова антологія видавництва Biuro Literackie із серії "Сто віршів". Ця книга об’єднує твори українських поеток і поетів, вибрані й перекладені Богданом Задурою. З ініціативи редакції часопису FRAZA Юрій Андрухович отримав Honoris Causa в університеті Жешува. Поляки збирають особисті свідоцтва російської агресії проти України, щоб залишити їх для майбутніх поколінь (це можна зробити за посиланням).

У Бидгощі 17–19 червня відбулися "Три дні з українською культурою" за участі, зокрема, поеток Анети Камінської, Катерини Бабкіної, режисера Михайла Іллєнка з фільмом "Толока". Було показано спектакль "Життя на випадок війни". А програму іменин Яна Кохановського у Варшаві відкривала зустріч "Польською та українською. Про давню й нову поезію у взаємних перекладах", у якій я брала участь. У липні в Любліні відбулася перша частина фестивалю Бруно Шульца. Він продовжився в Дрогобичі, де проходить зазвичай. У Любліні виголосила інавгураційну промову Богуміла Бердиховська, виступали польські та українські поети (це була своєрідна коментована поетична антологія, яку модерував Павел Прухняк), відбулася розмова з Вірою Меньок, у якій вона розповіла, ілюструючи матеріалами з інтернету, як борються зараз українські митці. Львівський театр імені Юрія Дрогобича показав українською мовою спектакль "Ніч Гельвера". Ще були концерти, виставки, Катажина Кучинська провела розмову з Катериною Бабкіною та Вікторією Амеліною. Паралельно проходив цикл зустрічей "Східний експрес", де можна було послухати Миколу Рябчука й Наталку Білоцерківець.

Наталка Білоцерківець та Микола Рябчук на фестивалі "Східний експерес"

Також у різних польських містах з’являються резиденції для українських митців, відчутна підтримка Польського ПЕН. Товариство ZAiKS, яке опікується авторськими правами, надало літераторам з України грошову допомогу. Українські літератори співпрацюють з краківськими літературними осередками та організовують вечори в кав’ярнях і книгарнях.

Українці своєю чергою проводять акції подяки полякам. Не знаю прикладів такого сердечного зближення народів у світовій історії.

Спілкувався Андрій Краснящих
Теги: #Війна

Читайте також:

Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: