#PEN_TEN: Інтерв’ю з Марією Галіною

Published: 27.05.2020,  Views: 60

Запитальник для письменників і перекладачів, членів ПЕН
Відповідає Марія Галіна

1. Як змінилася роль письменника/перекладача у ХХІ столітті?

Ще десять років тому я би казала, що зараз письменник не є володарем думок. Але в умовах національної розбудови, та зовнішньої загрози, що ми наразі бачимо в Україні, роль письменника (ширше – поета, перекладача, людини Слова), як на мене, зробилася помітною і важливою. Я гадаю, тут справа не в часі як такому, а в стані нації, бо я вважаю, що культура, книжки є ті цегли, на яких будується нація.

2. У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника/перекладача у наш час?

Говорити, як присягаючись на Біблії – тільки правду і лише саме правду. Річ у тому, що правду, якщо ти письменник, можна висловлювати у будь-якій художній формі. Фантастика чи химерна проза теж правда.

3. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних і правозахисних проектів?

Може, авжеж, хто йому заважатиме, але тоді, як на мене, його слово не буде таким вагомим.

4. Чи може слово змінити щось в умовах війни?

Воно може змінити ментальність людей, а ще привернути увагу світової спільноти – це вже немало.

5. Чого в літературі має бути більше – правди чи вигадки?

Як на мене, література це взагалі вигадка, якщо це не репортаж з міста подій. Більш того, репортаж з міста подій теж певним чином вигадка, бо він належить людині з певними преференціями, має певну адресу, тощо…

6. Які найбільші виклики у професії письменника/перекладача сьогодні?

Взагалі не знаю. Для мене – те, що все-все важливе, що я хотіла б казати, вже хтось встиг сказати, тому я тільки бажала б сказати те ж саме, але інакше.

7. Як на вашу творчість впливає місце вашого народження? Чи є таке поняття, як “письменницька ідентифікація”?

Для мене це дуже важке питання. В мого прадіда по матері Рудницького був якийсь невеликий маєток десь на Полтавщині, але він сидів у “Крестах” та був засланий до Сибіру, бо відвідував якийсь-там марксистський гурток, бо там було багато вродливих курсисток. Моя прабабця була грузинка Челідзе, в нас дотепер у Тбілісі живуть родичі. Мій дід гінеколог Гринфельд жив у Харкові, був заарештований як врач-вбивець, його швидко після смерті Сталіна випустили, але він незабаром помер. Мій нерідний дід був у Києві заступником директора інституту переливання крові, а потім пішов з посади, і коли він та бабця переїхали до Москви. Так трапилося, що я теж поїхала туди з ними. Родина в мене російськомовна, але, оскільки я жила в Україні, то авжеж я пасивна білінгва, як більшість міських жителів. Тож я завжди заздрила тим, хто може впевнено казати – я належу до тих-то й тих-то… В цьому сенсі я не належу ані до кого. Я вважаю себе єврейкою та українкою, але мешкаю у Москві і пишу російською, зараз не сама вигідна позиція, скажімо так. Але я мушу щось робити з такою непевною ідентичністю, використовуючи її як точку зору та інструмент. Останні шість років я працюю над тим, щоб принаймні вільно виславляти свої думки українською.

8. Поштовхом до писання для багатьох письменників часто стають твори інших авторів. Де у творчості межа між натхненням і присвоєнням?

Я гадаю, такої межі взагалі не існує, бо коли ти щось пишеш, воно твоє, навіть якщо ти переписуєш Дон Кіхота, як в одній з новел Борхеса. Але я сама дуже напружено ставлюся до того, чи не написала я часом чогось, що вже сказав хоть інший. В цьому сенсі найкращі ліки – перекладацька діяльність, бо все, що ти робиш водночас твоє та не твоє. Це така легітимація привласнення. Може саме тому я так люблю перекладати, позаяк це ще збільшує власні професійні можливості…

9. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Кожен новий текст, над яким я працюю саме зараз, для мене найважчий. Як не дивно, мені було легко й азартно перекладати російською вірші Юрія Андруховича, Катерини Бабкіної та Василя Махна. Це було залюбки, радість та творча гра.

10. Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?

Морським біологом. Я й була біологом, зараз трохи шкодую, що покинула цей фах; приємно, що в нас є поети Павло Гольдін та Михайло Сон, які цього не зробили. А ще є Олександр Заклецький, мій колега, який час від часу рахує дельфінів, та нещодавно переклав Дарелла.

Uncategorized