У Львові відбулася міжнародна наукова конференція до 200-річчя Пантелеймона Куліша

Опубліковано: 20.05.2019,  Переглядів: 251

Юлія Тепла, Василь Івашків, Григорій Грабович, Тарас Лучук, Ольга Лучук, Алла Швець, Лариса Бондар, Олесь Федорук, Михайло Гнатюк.

16–18 травня у Львівському національному університеті ім. Івана Франка відбулася Міжнародна наукова конференція “Пантелеймон Куліш: класик на терезах історії”, до участі в якій зголосилися понад 50 науковців з різних країн, зокрема з України, Польщі та США. Серед учасників конференції були члени Українського ПЕН — Ольга Лучук і Тарас Лучук.

Під час конференції відбулося засідання круглого столу про видання Повного зібрання творів Пантелеймона Куліша у 35-ти томах, на якому були присутні науковці, причетні до цього проекту: Олесь Федорук (упорядник і коментатор перших двох томів листування Куліша), Василь Івашків (коментатор “Записок о Южной Руси”) та Ольга Лучук (коментатор Кулішевих перекладів з Шекспіра). Головував на засіданні круглого столу професор Гарвардського університету (США) Григорій Грабович — голова редколегії Повного зібрання творів П. Куліша.

Завершилася конференція презентацією нової п’єси Володимира Діброви під простою, але промовистою назвою — “Куліш”. Крім видавця Володимира Шовкошитного, на презентації виступив також Тарас Лучук, який поділився з присутніми своїми спогадами про автора п’єси, який зараз проживає у США, але в далеких 1980-х був, як і Лучук, аспірантом Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України.

Львівська конференція започаткувала цикл міжнародних наукових конференцій, присвячених 200-річчю від дня народження Пантелеймона Куліша. Наступні конференції відбудуться в Сумах (у вересні цього року), а також у Києві та Ніжині (в перших числах жовтня). Заплановано видати збірник наукових матеріалів усіх конференцій.

Ольга Лучук виступила з доповіддю на тему: “Кулішева концепція українського Шекспіра”. У доповіді йшлося про Пантелеймона Куліша як першого концепційного перекладача творів Шекспіра українською мовою. Авторка розглянула Кулішеві переклади з Шекспіра, здійснені в першій половині 1880-х років, у контексті його “культурництва”, яке передбачало європеїзацію української літератури через переспіви і переклади творів чужих літератур.

З листів Куліша та інших рукописних записів відомо, що він планував перекласти 27 Шекспірових п’єс і видати їх у 9-ти томах. Із запланованого Кулішеві вдалося перекласти 13 драм. Три з них вийшли друком у Львові ще за життя перекладача, десять інших були опубліковані вже після смерті Куліша за редакцією Івана Франка. Шекспірівську тематику авторка дослідила на основі листування Куліша та архівних матеріалів, зокрема його рукописних перекладів Шекспірових творів.

У доповіді також висвітлено рецепцію Кулішевих перекладів із Шекспіра. На думку авторки, під сучасну пору є можливість повернути Куліша в коло українського Шекспіра і зняти з його перекладів тавро таких, що мають лише історико-літературне значення. Для цього необхідно підготувати до видання автентичні тексти Кулішевих перекладів із Шекспіра, а також детально прокоментувати ці переклади, порівнюючи їх не тільки з англійським оригіналом, а й з тими чужомовними перекладами, які могли бути доступними Кулішеві під час його праці над Шекспіром.

Тарас Лучук виступив з доповіддю на тему: “Хто автор “Листа русинів” до автора брошури “Un peuple européen de quinze millions d’habitants, oublié devant l’histoire”?”. У лютому 1869 року в Парижі на засіданні французького сенату з петицією, що стосувалася української справи, виступив сенатор Казимир Делямар. Його петиція була надрукована під назвою “Un peuple européen de quinze millions d’habitants, oublié devant
l’histoire” (“П’ятнадцятимільйонний европейський народ, забутий в історії”). Делямарові найперше йшлося про розмежування історії України-Руси та історії Московщини в шкільному курсі викладання історії. Таке доповнення до навчальної програми, на справедливу думку Делямара, необхідне було для того, щоб відкинути панівне на той час у французькій академічній науці панславістичне вчення, що постало як наслідок шовіністичного об’єднання — під спільною назвою “русских” — тих слов’янських народів, які входили у склад Російської імперії.

Висвітливши в загальних рисах історію українців (яких Делямар називає русинами) та історію московитів, які згодом привласнили собі назву завойованого народу, Делямар сформулював свої вимоги щодо змін у викладі історичних подій на Сході Европи. Таке пригадування про українців у далекій Европі підсилювало “українські тенденції” в самій Україні, яка на той час була розділена між двома імперіями — Російською та Австро-Угорською. Того ж року, коли з’явилася петиція Делямара, у львівському часописі “Правда” було надруковано “Лист русинів” до нього (див.: Лист русинів до автора брошури “Un peuple européen de quinze millions d’habitants, oublié devant l’histoire” // Правда. 1869. Ч. 19. С. 166–168).

На основі листування Анатоля Вахнянина, тодішнього редактора “Правди”, з Пантелеймоном Кулішем (див.: Вахнянин А. Листи до Пантелеймона Куліша / Видав Кирило Студинський. Львів, 1908), можна стверджувати про Кулішеве авторство цього “Листа русинів”. Ідея написання належала Вахнянинові, який, очевидно, відредагував Кулішів текст перед публікацією. Через те, що листи самого Куліша, в яких він підтвердив би своє авторство, не збереглися, а також через те, що невідомо, яка частка Вахнянинової праці в цій публікації, найдоречніше підписати “Лист русинів” двома прізвищами — Куліша й Вахнянина.