У Краматорську дискутували про те, де брати силу у часи зневіри (ФОТО)

Опубліковано: 11.11.2019,  Переглядів: 15

Дискусійний ПЕН-клуб

9 листопада у школі №24 Краматорська Український ПЕН у партнерстві із фестивалем “Кальміюс” та за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні провів дискусію “Що дасть нам силу: де українцям знаходити підтримку в моменти зневіри?” Письменниця і членкиня Виконавчої ради ПЕН Олена Стяжкіна, доктор філософських наук Вахтанґ Кебуладзе, програмний директор “Кримського дому” Алім Алієв, письменники Галина Шиян та Петро Яценко говорили про те, де брати сили у турбулентні часи.

Вахтанґ Кебуладзе на правах модератора запропонував учасникам та учасницям коротко розповісти про книжки, із якими ті приїхали на фестиваль, а також запропонувати власне джерело сили. 

Олена Стяжкіна почала зі свіжого спостереження про поїзд “Київ-Краматорськ”, яким приїхала на фестиваль та дискусію:

Поїзд із Києва сюди називають «Київ-Війна», а той, що йде назад не називається «Війна-Київ», і в тому є щось неправильне. Цей поїзд складний і, як правило, печальний. У людей знімається блок і вони починають говорити, розповідаючи свої історії не вперше. Учора жінка зі мною спокійно привіталася, а потім сказала, що її з чоловіком протримали в підвалі 68 діб. Їх не годували, на вулицю не пускали, вони не знали, чи їх розстріляють – собаку їхню вбили. Ця жінка тоді вперше побачила, як її чоловік плаче, і вирішила, що треба вижити. І це моя відповідь на питання «Що дасть нам силу?»: якщо плаче хтось, кого ти любиш, маємо жити”. 

Галина Шиян помітила, що її останній роман “За спиною” якнайкраще підходить до теми розмови: “Героїня роману бореться зі зневірою з першої до останньої сторінки, вона дитина 90-х, яка виросла у Львові, вона намагається уникати політичних новин, не пускає війну у своє життя. А її хлопець бере повістку й іде в армію. А вона намагається це прийняти”.

Алім Алієв відзначив, що від анексії Криму йому випадає регулярно пояснювати співвітчизникам, хто такі насправді кримські татари: “Ми постійно запізнюємося. У нас багато прогалин від освіти й культури до спілкування одне з одними. Я – етнічний кримський татарин. Останні п’ять років я величезну частину свого життя присвячую поясненню своїм співвітчизникам, хто такі кримські татари. Чебуреки, дешеве масандрівське вино та ненав’язливий сервіс в Урзуфі – це тільки пунктирна верхівка айсбергу того організму, що називається кримські татари”.

Він додав: “Я шостий рік поспіль говорю тільки про Крим, цю силу та внутрішню енергію мені дають люди, що живуть на окупованих територіях. Тут наша задача видавати й доносити голоси тих, хто живуть там”.

Петро Яценко, який живе у Львові, поділився: його бабця із Горлівки, однак він ніколи раніше не бував на Донбасі.

“Я написав нову книгу, вона про стосунки між людиною та місцем. На мою думку, саме місце, у якому ми живемо, дає нам сили. Героїня роману – біженка, яка тікає останнім поїздом із Донецька до Києва й переживає розрив із Донецьком. Ми всі залежні від того, де народилися й куди переїхали.

Ніщо не надихає так, як спостерігати, що люди змінюються. Ніщо не заважає нам зараз працювати, щоби хтось у результаті цієї праці набув віру”, – зауважив Петро. 

У продовженні розмови Олена Стяжкіна зауважила, що серед джерел сили важливим вважає усвідомлене пришвидшене дорослішання, яке нині переживають українці. А ще у її переліку є довіра. 

Парадокс Майдану полягає в тому, що ми довіряли одне одному, коли довіряти було вкрай небезпечно”, – підтримав спікерку Кебуладзе.

Щоб дізнатися, про що іще говорили учасники дискусії, дивіться її запис тут.

Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб Дискусійний ПЕН-клуб