Заручник Путіна. Олег Сенцов наближає себе до смерті заради свободи

Борис Херсонський

Життя в присутності вмирання

Коли я думаю про голодування Олега Сенцова, я ясно відчуваю, що звичайне життя для мене неможливе. Уявляю, що я перебуваю в камері смертників і бачу виснаженого чоловіка, який наближає себе до смерті заради свободи – не своєї, вірніше, не тільки своєї, але й усіх українських політичних в’язнів у Росії.

Також я думаю, що означає для молодої людини перспектива провести двадцять років в колонії за полярним колом, серед людей, які скоїли реальні злочини. Провести ці найкращі роки життя під наглядом тюремників, вихованих у сталінських традиціях.

І мені здається, що це теж смерть, ще більш болісна й уповільнена.

Заручник маленького чоловіка

Я думаю, що Сенцов – заручник маленького чоловіка, піднесеного на вищий пост величезної авторитарної держави, яка на наших очах кам’яніє і втрачає людську подобу. Чоловіка, одержимого комплексом всемогутності й водночас – дріб’язкового і мстивого.

При цьому я розумію, що ніяких реальних можливостей впливати на цього лідера немає не тільки у мене, а й у світової громадськості.

Колись Достоєвський назвав каторжну тюрму мертвим будинком. Олег зараз – жива клітина у цьому мертвому домі. З кожним днем життя у ньому зменшується.

Інформаційний простір робить нас присутніми при героїчній акції, яка зараз руйнує життя режисера й письменника, нашого колеги. І ми не можемо жити так, ніби нічого не трапиться.

Бо Олег став символом боротьби й страждання.

Джерело: Радіо Свобода