Як не бути хорошою дівчинкою та мати свободу виділятися

Опубліковано: 01.03.2019,  Переглядів: 147

Ірина Славінська

Вчителька Надія Михайлівна на очах у цілого класу натовкла однокласницю Таню лобом по дошці за нерозв’язаний приклад з математики.

Звичайно, всі імена вигадані, але те відчуття безсилля я запам’ятаю назавжди.

Таню потім перевели в інший клас. І з нею ніхто з “наших” майже і не розмовляв.

Ну справді, про що можна говорити з жертвою.

Згодом ми всі зустрілися в старшій школі, але прохолода залишилася. Пиха заручників, яких випадково не зачепив гнів ката.

Свобода бути жінкою передбачає опцію – бути жертвою. І ще одну опцію – повсякчас додавати, що подібна історія могла би трапитись і з хлопцем. Саме тому захист від насильства стосується всіх, незалежно від статі.

***

Пам’ятаю, в програмі “Протидія домашньому насильству” на “Громадському радіо” ми випустили матеріал – регіональний репортаж із неназваного села названої області, де говорила анонімна (для убезпечення) жертва насильства.

Дуже швидко агресор – свекор нашої героїні, котру він на очах цілого села систематично лупцював – упізнав себе та намагався висувати якісь претензії, вимагаючи зняти матеріал із сайту.

Дійсно, для того, щоб кати відчули непевність і страх, зазвичай вистачає маленького промінчика світла, що вириває їх із ілюзії анонімності та невидимості.

Стидно, коли видно.

Дитяча приказка працює навіть із маніяками: їм подобається, коли видно плоди їхньої невтомної жорстокої праці, а не їх самих.

Я часто згадую про цей репортаж із неназваного села.

Уявіть сусідів і родичів героїв того матеріалу – напевно, там півсела з одного роду, рідні по крові. Всі вони мали чути вечірні крики та сварки. І синці, думаю, бачили.

Цікаво, чому зло, назване на ім’я, нехай і без уточнення імен-прізвищ із топонімами, так лякає.

Ніби від того очевидна та загальновідома жорстока правда стає трохи більш страшною. Факти не змінюються. Ти відкриваєш шори, дивишся, бачиш, називаєш побачене на ім’я – і гинуть наші воріженьки.

Свобода бути жінкою передбачає опцію – називати на ім’я винного.

***

I take

Just like a woman

And I make love

Just like a woman

And I ache

Just like a woman

But I break

Just like a little girl

У цій пісні Ніни Сімон мене найбільш інтригує слово “break”. Із дієсловом “ache”, якщо брати його в контексті буття жінкою, проблем нема, еге ж?

Певною мірою, це доволі природне поєднання – біль і жінка.

Від старозавітної історії про Єву зі змієм і плодами, де гурманство та цікавість призвели до болісних місячних і пологів.

До образу Берегині та хранительки вогнища, котра навіть у сучасних репрезентаціях дбає та страждає – її серце болить за родину, дітей та Україну, її інтересами стають інтереси чоловіка, нащадків, країни, Всесвіту.

До жінок на війні, котрі працювали зв’язковими, сиділи, стріляли, літали та дуже не одразу отримали своє місце в пантеоні пам’яті – укупі із (за)мовчанням про епізоди насильства та суспільний осуд у пакеті. Про “невидимий батальйон” на Донбасі тут би варто говорити окремо та більше.

До кримських татарок, які повертались у Крим після депортації, переслідуючи фантомний біль батьків, матерів, дідусів, бабусь, їдучи туди, де не були ніколи, мріючи про небачене море, живучи у “врємянках” поруч із сусідами, що ненавидять.

До жінок 1990-х, які їздили “челноками” всюди, де могли, ризикували, опинялись і в рабстві, і в малооплачуваних наймах, і в арешті з депортацією через візові проблеми, і в паранджі для безпечної торгівлі якими-небудь дублянками в якому-небудь Афганістані, де вже був Талібан. Привіт безхмарному життю заробітчанок від Стефаника до наших днів.

До молодих жінок 2000-х, поміж якими чимало ровесниць Незалежності, що опинилися посеред виру міфів про те, чим є жінка, яким довелося прокачувати навички Берегині та Залізної леді одночасно та не скрутити в’язів у цьому шпагаті в дусі Барбі.

Свобода бути жінкою передбачає опцію – страждати без дисонансів із попереднім рядком про любов.

***

Бернар Піво, культовий французький літературний критик, в автобіографії “Слова мого життя” писав, що мав колись нереалізований проект програми на телебаченні про характерні ознаки та риси відомих письменників – вуса, окуляри та мундштуки.

Звичайно, Бернар Піво наводив приклади з французької літератури. Але в Україні теж є кого згадувати, еге ж?

Смушева шапка – Тарас Шевченко. Вуса – Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький. Люлька чи сигарета – Михайль Семенко. Окуляри – Павло Тичина, дві пари окулярів – Юрій Іздрик. Краватка, метелик – Майк Йогансен. Піджак і джинси – Юрій Андрухович. Кеди – Сергій Жадан.

Якби ми пригадували жінок-письменниць, які деталі би виокремили? В українській класичній літературі сама лиш сукня вже є достатньо особливою прикметою.

Свобода бути жінкою передбачає опцію – виділятися.

***

Уже в університеті починаєш грати в “Що? Де? Коли?” та їздиш на студентські змагання.

Ця гра в часи мого першого курсу – дуже чоловіча, дівчат у командах мало, хоча трапляються “жіночі команди”, вічна bête curieuse, тобто кумедна істота. Жарти про білявок, анекдоти про жінок і жіночу логіку…

В такий момент головна стратегія виживання полягає в демонстрації “я не така”. Є потреба стати своїм хлопцем без бабських заморочок.

Саме тому є офіси комп’ютерників, де працюють дівчата з прізвиськами типу “Іванич”, що маскують реальні імена, роблять невидимим жіноче ім’я, розмивають відмінність і недовіру до жінки в чоловічій команді.

Цей етап розвитку пройшли чимало молодих жінок, які навчилися жартувати про дурну “прекрасну стать” та забувати, що кожен такий жарт вони жартують і про самих себе.

У цей час жінкам звично говорити, що комфортніше спілкуватися з хлопцями і що чоловіча компанія – краща за жіночу, бо жіночої дружби не існує, і що жахливо працювати в “бабських колективах”.

Багатьом жінкам щастить на одному з етапів усвідомити шизофренічність такої ситуації.

Спочатку це може викликати фрустрацію.

Згодом ти вивчиш термін “інтерналізована мізогінія” та зрозумієш, що “Лоліта” – це не історія про прекрасне кохання та невинність, а щось про зґвалтування неповнолітньої дитини дорослим. Лоліта за сюжетом померла, щойно подорослішавши. Тому що є середовища, де жінка як дорослий суб’єкт неможлива.

Свобода бути жінкою передбачає опцію – бути дорослою та вільною. Такою, якою сама захочеш.

Колонка опублікована в рамках спільного проекту Українського ПЕН та громадської організації “Українська Основа” “Свобода бути жінкою”.

Джерело: УП. Життя