Силу не продають у супермаркетах

Опубліковано: 18.10.2019,  Переглядів: 37

Борис Херсонський

Борис Херсонський

Одне з найважчих переживань у житті людини – це почуття безсилля. Нестерпність буття, ясне розуміння того, як все повинно змінитися, і не менш чітке усвідомлення того, що ти змінити нічого не можеш. Розуму – вистачає. А сил немає. І точки опори, маючи яку можна перевернути землю, – теж нема.

Досить часто на такі переживання ми натрапляємо у депресивних хворих. Це глибоко індивідуальне переживання, коли йдеться про клініку. Але коли в депресію впадає суспільство, почуття безсилля стає потужним соціальним важелем в руках у володарів. Вони розуміють, що якщо населення країни не вірить в свої сили і навіть не відчуває їх, то у них, керівників, руки повністю розв’язані.

У старшого покоління є величезний досвід безсилля: радянська епоха привчила населення до того, що підпорядкування, підкріплене підозрою і заздрістю, – це єдиний спосіб виживання. А загальний дефіцит концентрував увагу людей на елементарних фізіологічних аспектах буття.

Але й у молодшого покоління досвід безсилля, м’яко кажучи, достатній… Особливо сьогодні, коли ми усвідомили, що не знали, в який країні живемо.

Коли ідеали двох Майданів виявилися непопулярними. Коли кров, яку проливали наші захисники, майже нічого не варта. Коли ганебні жарти про Україну у багатьох громадян визивають глумливу посмішку. Коли країну можна порівняти з повією, а потім очолити її. Коли томос про автокефалію Української церкви можна назвати термосом – й усі будуть реготати. Майже всі.

Тим, хто зараз керує, не треба думати, де взяти силу. Бо вони її мають. Мають підтримку більшості громадян. Чи населення, якщо відверто.

Але де взяти силу патріотам, які бачать Україну єдиною європейською країною, повноправним членом ЄС та НАТО? Які прагнуть, щоб державна мова набула гідного статусу на всій території України? Які шанують пам’ять бійців, що віддали життя за нашу свободу?

Отже, силу не продають у супермаркетах по одному кілограму в руки. Її джерело – в душі громадянина й спільноти. Її потрібно знайти, усвідомити й зберегти у серці.

Як?

Кажуть, сила в єдності. Але немає єдності у середовищі патріотів та інтелектуалів. Можна згадати кількість патріотичних партій та організацій, які не спроможні об’єднатися й діяти разом. Навіть малі, якщо не сказати дрібні, суперечки породжують стіни, які не можна подолати.

Як швидко ми звинувачуємо одне одного у зраді! Прислів’я, що там, де два українці,  там три гетьмани, й досі працює. Ще гірше у середовищі творчої інтелігенції. Тут ми – індивідуалісти за визначенням. Й конкуренти – за визначенням.

Невже ж кожен із нас буде шукати силу у своєму дорогоцінному Его?

Може, воно й так. Бо в ці часи велика сила потрібна для того, щоб не впасти у відчай, щоб не підкоритися обставинам й зберегти хоча б внутрішню таємну свободу.

Та все ж громадянське суспільство почало діяти. Ми вже бачили колективні дії протесту, бачили віче в Києві та інших містах України. Ті, хто зібралися, почувалися вільними. Відчували себе спроможними чинити опір. Ми чуємо заклики до нового Майдану. Але це не змінює реальності – ми в меншості.

Утім меншість – то не є меншовартість.

Згадаємо Ортеґу-і-Ґассета. Людина-маса завжди в більшості. Але забезпечують прогрес і розвиток люди іншого типу. Це – ми з вами, друзі. Й усвідомивши те, ми можемо знайти силу. 

У психології є таке поняття – сила Его. Воно складається з основних функцій, як от тестування реальності, відкладення чи навіть відмова від задоволення, інтеграція – тобто внутрішня єдність, висока толерантність до фрустрації, самоконтроль та самосвідомість.

Тобто бути сильним не означає вигукувати нереалістичні гасла й шукати позитивчик навіть у трагічній ситуації. Ми повинні досліджувати реальність та діяти згідно з нею.

Бути сильним не означає вимагати задоволення водномить. Навпаки. Терпіння є важливим елементом сили Его.  

Ми не повинні впадати у відчай чи роздратовуватися, коли наша мета віддаляється від нас – сила полягає в тому, щоб продовжувати йти у вибраному напрямку, незважаючи на перешкоди.

Я щиро бажаю кожному з нас знайти й зберегти в собі силу, без якої не виживемо ми й наша країна.

Джерело: НВ

“Що дасть нам силу?” — спільний проект Українського ПЕН і НВ, в межах якого провідні українські інтелектуали — письменники, філософи, журналісти і вчені — міркують про те, де шукати силу, аби рухатись до мети. Всі тексти шукайте за тегом #Що дасть нам силу?

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.