Станіслав Асєєв. За стіною

2678
You can read this article in English
Асєєв Станіслав
Асєєв Станіслав
Письменник
Станіслав Асєєв. За стіною

Письменник, журналіст, блогер, член Українського ПЕН, незаконно ув’язнений проросійськими збройними формуваннями "ДНР" у травні 2017 року.

"Я не назву вам навіть власного імені. Усе моє свідоме життя звелося до нехитрих псевдонімів та масок замість справжнього фото в соціальних мережах. Це стало можливим після того, як на моїй землі замість синьо-жовтих прапорів замайоріли штандарти "ДНР", а сам я перетворився на своєрідного вигнанця", – написав Станіслав Асєєв у першій колонці для "Українського тижня" 1 березня 2015 року. ЇЇ назва красномовна – "Як стати тінню на своїй землі".

Із того моменту в публічному просторі перестав існувати Станіслав Асєєв, натомість з’явився Станіслав Васін. Саме під цим псевдонімом він два роки писав про життя в окупації для низки провідних українських медіа – "Українського тижня", "Радіо Свобода", "Української правди" і "Дзеркала тижня". Тож будь-яка необачна деталь, що могла напряму чи опосередковано вказати на нього, була небезпечною.

У той час біографія Станіслава обмежувалася місцями народження та проживання: Донецьк, Макіївка. Асєєв ризикував усім – життям, здоров’ям, свободою, але щотижня надсилав в українські редакції свої спостереження, міркування та історії, свідком яких став. Він був чи не єдиним джерелом достовірної інформації з окупованого Донецька для української аудиторії.

"Торік я бачив усі ключові події, що сталися на нашій землі під час проведення АТО: це були й "парад полонених", і перший березневий мітинг, із якого, власне, й почалась урочиста хода сепаратизму нашим краєм… Я чув зойки та стогони серед тіл, розкиданих на узбіччях вулиць після всім нам відомих обстрілів Донецька. Кілька разів і сам бував недалеко від того, щоб поповнити ряди сухої статистики жертв цієї війни. Крім того, мені добре знайомі багато персон, які стояли біля джерел донецького сепаратизму або ж сьогодні перебувають у складі "народної армії Новоросії". Я бачу цих людей майже щодня – тих, із ким колись у дитинстві бавився в одному дворі або ще недавно будував плани та обговорював літню відпустку в Ялті", писав Станіслав.

Представники незаконних збройних формувань "ДНР" невдовзі почали шукати таємничого Васіна. Скупі відомості – такі, як місце народження чи любов до бігу, – начебто не говорять нічого особливого про людину, але згодом складуться в єдину картину, – і Станіслава знайдуть. Так автор сотень точних спостережень про щоденне життя в окупації потрапив у полон.

Псевдонім не захистив. Стас отримав назад свою біографію.

imageСтаніслав Асєєв. Народився 1 жовтня 1989 року в Донецьку. Ходив до школи в Макіївці. 2010 року закінчив факультет філософії і релігієзнавства Донецького державного інституту інформатики і штучного інтелекту. 2012 року – отримав диплом магістра релігієзнавства (з відзнакою) Донецького національного технічного університету. Після закінчення університету пробував вступити до Французького іноземного легіону, але не пройшов за станом здоров’я. Повернувся в Україну. Працював вантажником, стажистом у банку, оператором у поштовій компанії, продавцем-консультантом побутової техніки. Написав художню книжку "Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала". 2014-го, з початком війни на Донбасі, залишився в рідному Донецьку. Почав співпрацювати з українськими медіа як журналіст. У травні 2017 року потрапив у полон до бойовиків "ДНР". Піддавався тортурам. Утримується на захопленій території арт-платформи "Ізоляція", колись провідного культурного центру, а нині – в’язниці й катівні. Хворіє. Побачення з рідними – заборонені.

На захист Станіслава Асєєва виступили численні міжнародні організації: "Репортери без кордонів", "Комітет захисту журналістів", Гельсінська комісія США, Міжнародний ПЕН, Human Rights Watch, Amnesty International та інші. Але він і досі там, у полоні.

Станіслав. Філософ

"Стас був моїм студентом, – розповідає культуролог і релігієзнавець Ігор Козловський, який і сам провів 700 днів у полоні "ДНР". – Він завжди мав свою особисту думку і її підкреслював. У нього філософський склад розуму. Він досить скептично міг ставитися до тих чи інших авторитетів. Здавалося, що він постійно комусь щось доводить, щось намагається сказати – чи своїми думками, чи поведінкою. Хоча загалом Стас, я би сказав, був людиною внутрішньою, більше зосередженою на собі. Я бачив, як з нього формується оригінальний мислитель".

Ігор Козловський згадує, як уже наприкінці магістратури Станіслав підійшов до нього і розповів, що написав художню книжку, яку видав власним коштом. Попросив нікому про неї не розповідати, а просто висловити свою думку. "Я книжку прочитав, – каже Ігор Анатолійович. – І побачив, що у нього в душі, якщо говорити з психоаналітичної точки зору, є певний внутрішній конфлікт. У книжці було багато образів, пов’язаних зі смертю, з випробуванням смертю. Це проза, спрямована на переосмислення свого життя і, можливо, якоїсь своєї позиції".

Козловський розповідає, що в людей, які йдуть вивчати філософію та релігієзнавство, завжди є внутрішні питання. Це люди з іншим мисленням. Це люди з постійними внутрішніми пошуками. "Філософія – це не наука, це – спосіб мислення. Наука намагається відповісти на питання, як цей світ з’явився. А навіщо він з’явився, який у цьому сенс? – на ці питання можуть відповісти виключно філософія та релігія. Люди, які їх вивчають, часто – у внутрішньому пошуку. Ти постійно відповідаєш на питання, навіщо саме ти тут, яка саме в тебе місія на цій землі? І якщо йдеться про людину молоду, то так, вона постійно намагається довести щось собі й світові".

Ігор Козловський вважає, що й Станіслав, залишаючись в окупованому Донецьку, певною мірою хотів щось собі довести. "У Стаса була бравада. Це знову про його характер. Він себе випробовував. Це було в його текстах. Може, це було якось пов’язано з його внутрішніми діалогами. На межі життя і смерті. Друзі казали йому, що треба терміново виїжджати. Це було зрозуміло всім. І йому теж. Але він лишився", – говорить Ігор Анатолійович.

Станіслав. Позиція

"Вирішивши залишитися в "ДНР", я постановив собі, що війна не повинна минати для мене в підвалах і бомбосховищах. Максимальне розуміння подій можливе лише в дотику до того, що в тебе за стіною", – написав Станіслав у колонці "Розстріляний як ворог ДНР", опублікованій в "Українському тижні" від 7 березня 2015-го.

imageАсєєв вийшов із чотирьох стін відносно безпечної домівки на вулиці Донецька. Ходив містом, зазирав до магазинів і кафе, їздив у транспорті, спілкувався зі своїми сусідами, родичами, друзями. Його колонки для українських медіа були сповнені красномовних деталей та влучних спостережень.

Проте Станіслав залишився в Донецьку не лише для того, щоб писати про життя в окупації. А й тому, що вважав: "Ми програємо не в полі, а тоді, коли "ДНР" залишить останній, хто жив з "українською мрією"". За спостереженнями Стаса, людей з проукраїнською позицією у Донецьку – один на 40-50 "сепаратистів".

"Незважаючи на дворічне "якнайшвидше виїжджайте", в окупації є ціла каста людей, які прожили тут ось уже понад два роки, зберігаючи українські погляди, — писав віну колонці ""Залишенці": невідомий Босх у "ДНР"" для "Дзеркала тижня" за 8 липня 2016 року. – Наявність таких людей у зараженому тілі "республіки" — це як пеніцилін для країни".

Станіслав розповідав, що абсолютно не підтримує поглядів "ополчення", та все ж розмовляє з ними однією мовою. І якщо виїхати кудись на підконтрольну Україні територію, ця спільна мова буде втрачена і діалог як такий стане неможливим.

"Як людині з Донбасу мені не притаманний крайній націоналізм, яким на сьогоднішній день наповнені уми багатьох моїх співгромадян в Україні. Незважаючи на всі розбіжності, я розмовляю з тими, хто воює за "ДНР", однією мовою, тому що сам із цього регіону", – пояснював він в інтерв’ю "Радіо Свобода" у жовтні 2015 року.

Станіслав постійно підтримував зв'язок зі своїм одногрупником, колишнім народним депутатом Єгором Фірсовим. Тричі на тиждень вони списувалися в соцмережах, кілька разів на місяць – зідзвонювалися. Сам Фірсов покинув Донецьк у квітні 2014-го, коли невідомі обстріляли його дім з автоматів. Саме Єгор Фірсов першим повідомив у соцмережах, що Станіслав Асєєв зник.

"Стас вважав своїм обов’язком давати людям об’єктивну інформацію про те, що насправді відбувається на цій окупованій території, вбачав у цьому свою місію, – розповідає Єгор Фірсов. – Звичайно, Стас усвідомлював увесь ризик, і ми як друзі неодноразово його попереджали, що це небезпечно, особливо писати пости у фейсбуку. Але він вбачав у цьому сенс. Тим більше, що його праця була дуже затребуваною".

Станіслав. Журналіст

image"Того дня я вже повертався з чергової прогулянки Донецьком, проходив мостом між зупинками "Макаронна фабрика" й "Мотель". Донеччанам відомо, що це доволі жваве місце з постійним потоком транспорту. Праворуч мосту – невеликі гаражі, посадка й залізничні рейки, на яких я і помітив двох "ополченців" та якогось хлопця в самому спортивному костюмі. Було видно, що він уже неабияк змучений, бо стояв напівзігнутий. Усе сталося за лічені секунди, поки я рухався мостом. Без найменшої розмови, попередження чи ще чогось, що бодай віддалено нагадувало б людяність, один із "ополченців" натиснув на курок автомата, пролунав тріск – юнак упав", – це уривок зі статті Станіслав "Розстріляний як ворог ДНР".

Описані Стасом випадкові історії змальовують ситуацію в окупованому Донецьку чіткіше, ніж аналітика, написана деінде. Завдяки Стасу можна було пройтися вулицями міста, почути, про що розмовляють люди, з чим пов’язані їхні переживання, що вони можуть собі дозволити купити, а чого вже не знайти в місцевих магазинах. Дізнатися історії людей, які пішли в так зване "ополчення" – з ідейних міркувань чи від безгрошів’я, дізнатися – як це, жити в окупованому місті тим, хто має проукраїнські погляди. І усвідомити, що часом життя не ділиться лише на чорне і біле.

"Стас був нашими очима, головою, серцем на тій території. Він бачив те, що ми побачити не можемо. Він доволі відверто все розповідав, і мені подобався його тверезий, здоровий погляд на речі. Його світоглядна позиція була абсолютно чітко окреслена в його текстах. В яскравій стилістиці відчувався його інтелект. Він умів помічати деталі, міг у кількох реченнях описати ситуацію і фактологічно, і образно", – говорить головний редактор тижневика "Український Тиждень" Дмитро Крапивенко.

Перш ніж Стаса ув’язнили бойовики "ДНР", він устиг написати для журналу 106 колонок.

Станіслав. Полонений

"На початку червня 2017-го мені зателефонувала мама Стаса, сказала, що він обіцяв приїхати в Макіївку, але не приїхав. Я зрозумів, що його забрали", – розповідає Єгор Фірсов.

Ігор Козловський згадує, що коли він уже був у полоні, до нього приходили "слідчі" й розпитували, чи знає він Станіслава Васіна, чи це часом не його син, племінник чи студент. Вже тоді ці "слідчі" говорили, що скоро вирахують журналіста, бо мають запис його голосу і знають, що він любить бігати біля річки Кальміус.

"Влітку 2017-го ми втратили зв'язок зі Стасом. 2 червня редакція "Радіо Свобода" отримала від нього останній матеріал: ближче до вечора він припинив відповідати на повідомлення, – пише у вступному слові до збірки статей Станіслава Асєєва "В ізоляції" головна редакторка Української служби "Радіо Свобода" Мар’яна Драч. – У липні 2017 року стало відомо, що в Донецьку Стасу висунули звинувачення у шпигунстві. Згодом ми дізналися про тортури і що Стаса утримують на захопленій території арт-платформи "Ізоляція"".

Було складно дізнатися, в якому стані перебував Станіслав. Відвідувачів до нього не пускали. Один із колишніх полонених "ДНР" розповів, що сидів по сусідству з Асєєвим і знає, що його катували струмом.

imageУ серпні 2018 року російський журналіст Олександр Сладков записав зі Станіславом інтерв’ю. Розмова відбувалася в Донецькій бібліотеці імені Крупської, Асєєва привезли на неї в кайданках, які зняли буквально перед ефіром. У цій розмові він розповів, що начебто співпрацював з українською розвідкою і не заперечував, що є шпигуном. Утім, правозахисники та медійники наголошують, що слова людини, яка понад рік перебуває в ув’язненні бойовиків, не можна сприймати як правдиві свідчення: Станіслава могли катувати і залякувати. Такої ж думки дотримуються і друзі полоненого.

Ігор Козловський, перебуваючи в полоні, бачив, як деякі ув’язнені погоджувалися на подібні інтерв’ю – зі страху за свою родину або після катувань. "І я розумію, чому Стас на це пішов. Там у нього мати і бабуся. Бойовики могли його шантажувати цим, – говорить Козловський. – Було зрозуміло, що Стаса змусили сказати ті речі, там багато фантазії. Хоч він і намагався триматися, було видно, що він пригнічений".

Але навіть під час цього, психологічно важкого, інтерв’ю Станіслав сказав: "Для мене лозунг "Єдина країна – Єдиная страна" – це не просто абстракція, це справді те, у що я вірив і продовжую вірити. І Донбас, безумовно, є географічною частиною України, і для мене так було, є і певне буде далі".

В одній зі своїх колонок Станіслав Асєєв написав: "Відповідаючи на питання власної сестри, в якої ще недавно в кишені лежав такий же жовто-блакитний паспорт, у чому ж полягає Україна, я сказав, що насправді – не знаю. Але зате знаю точно, з чого вона припиняє існування – з людей, які вранці прокидаються в місті Макіївка і не знають, хто вони такі – українці, росіяни чи "жителі народних республік"".

Стас точно знає, хто він такий.

Станіслав. Не забувати

Стає все важче тримати в полі уваги не лише імена наших політв’язнів у Росії та в окупованому Криму, а й навіть їхню кількість, яка щораз зростає. Що вже говорити про військових та цивільних полонених у "ДНР" та "ЛНР". Ці історії заледве до нас доходять, гублячись в інформаційному шумі. Нам відомі хіба що поодинокі випадки, коли справа стосується людей публічних, тих, хто має потужну підтримку. Стасу пощастило – він її має. Друзі та колеги зробили все, щоб про нього дізнався світ.

"Коли Стас зник, я звертався усюди, куди тільки міг, залучав усі свої контакти. Ми звернулися до поліції, до СБУ, посольств, ОБСЄ, численних міжнародних організацій, журналістів, щоб історія набула розголосу, щоб вона була на слуху", – розповідає Єгор Фірсов.

image

Про Станіслава Асєєва постійно нагадують видання, для яких він писав. А влітку 2018-го він став членом Українського ПЕН. Тоді ж "Радіо Свобода" ініціювало видання збірки його статей, які виходили в різних ЗМІ. Книжку назвали "В ізоляції", її можна отримати безкоштовно у видавництві "Люта справа".

Дмитро Крапивенко підкреслює, що важливо постійно привертати увагу до ситуації зі Станіславом: "Коли йдеться про наших в’язнів у Росії, то там принаймні є держава, до якої можна апелювати. Стас же перебуває в руках незаконних збройних формувань, і тиснути на них доволі складно. Тому треба це питання піднімати на зовнішньополітичному рівні. Треба тиснути на Росію, щоб вона тиснула на бойовиків. Треба добитися, щоб Стаса внесли в списки на обмін. Важливо постійно привертати увагу світу до його історії. Це непросто, але це потрібно робити в будь-який доступний спосіб".

"Треба боротися за Стаса", – підсумовує Єгор Фірсов.

Марія Семенченко, спеціально для Українського ПЕН

В матеріалі використані фото Єгора Фірсова, Сергія Нужненка, "Радіо Свобода", а також ілюстрація до колонки Станіслава Васіна "Як жити в Донецьку" ("Тиждень").

14 березня 2019
2678
Підтримайте нашу роботу

Нам потрібна ваша допомога, аби створювати проєкти та матеріали, покликані відстоювати свободу слова, популяризувати українську культуру і цінності незалежної журналістики.

Ваш внесок – це підтримка дискусій, премій, фестивалів, поїздок авторів у регіони та книжкових видань ПЕН.

Підтримати ПЕН

Радимо переглянути: