Що дасть нам силу

Опубліковано: 30.12.2019,  Переглядів: 5

Андрій Курков

Андрій Курков

Коли я навчався у п’ятому класі, всі хлопці захоплювалися науковою фантастикою і мріяли винайти perpetuum mobile — вічний двигун. Те, що від вічного двигуна залежало щастя всього людства, навіть не обговорювали.

Кожен мав особливий зошит, де кольоровими олівцями креслив різні моделі двигуна, дизайн механізму яких ґрунтувався на більш-менш відомому зображенні ракети. Ніхто не знав законів фізики, які регулюють роботу ракетних двигунів, отож це щире дитяче захоплення щасливим майбутнім для всього людства було лише доказом, що придумане щасливе майбутнє легко об’єднує дітей та утримує їх якийсь час разом і в добрі. Поки вони не подорослішають або не знайдуть прагматичнішу мету, досягти якої легше й реальніше, ніж створити вічний двигун.

Реалізм згодом перемагає фантазії, зокрема й наукові. Нічого вічного не буває. Вічний Рим давно став історією. Вічний двигун, так і не здійснившись, перестав бути мрією. Але забувши про вічний двигун, людство не покинуло пошуків альтернативного джерела енергії.

Технічної енергії тепер вистачає всім. Але вона не може трансформуватися у душевну, в силу духу та силу волі. Така енергія здатна утримувати світло в лампочках, літаки в небі, кораблі в океанах. Але не людину в житті.

Тільки сама людина, розуміючи, що душевні сили її покидають, що відсоток оптимізму в думках катастрофічно малий, може зупинитися і замислитися: де взяти силу? Як повернутися до стану, що дає можливість впливати на своє життя, на суспільство, і намагатися впливати на майбутнє своєї країни.

Де взяти сили? Це питання знайоме багатьом активним людям. Довше спати? Займатися спортом? Так, це все корисні поради, від яких не варто відмахуватися. Але вони сприяють радше продовженню бадьорості тіла, а не бадьорості думки.

Століттями людство винаходило еліксири та пігулки, які можуть дозволити плідно працювати, не витрачаючи дорогоцінний час на сон. Апогеєм цієї праці можна назвати досягнення вчених Третього рейху — створення «бойовогонаркотику» первітину.

Гітлеру так сподобався первітин і його дія, що перед початком Другої світової він дав відмашку на застосування речовини у продуктах харчування в усій Німеччині. А через кілька років міноборони Третього рейху замовило 35 млн пігулок для солдатів. Вони допомогли німецьким танкістам на початку війни захопити країни Бенілюксу, але не допомогли перемогти у Другій світовій війні. Бо сила духу сильніша за силу пігулок.

Українці двічі виходили на «перебудову» своєї країни. Вперше, у 2004-му, вдалося перешкодити збудувати ту країну, в якій не хотілося жити. Вдруге, у 2013−2014-х, довелося вже зносити те, що «набудували» для себе, а не для всіх чергові корумповані лідери держави. Процес затягнувся, обріс затяжною війною із сусідньою країною, для якої немає нічого страшнішого, аніж показовий успіх народного контролю над політичними процесами й елітою.

Ми ніби знову опинилися на середині шляху. Наші завдання змінилися зі «створити» на «захистити й втримати». Ті, хто втомився, готові делегувати рішення новій владі, заспокоюючи себе тим, що нові обличчя ще не помічені в корупційних схемах. Поки що. Але біда в тому, що така зупинка в дорозі рівнозначна руху назад. Там, куди нас може віднести течією, проти якої ми пливли, ми вже були. Ми не хотіли там залишатися, і саме це дало нам сили вирватися з минулого. Це розуміє кожен. Те, що не кожен розуміє або хоче приймати, так це необхідність постійно вириватися з минулого в майбутнє. Сьогодення теж належить минулому, і з нього теж потрібно «вириватися»,думаючи про завтрашню Україну.

Життя — це час можливостей, а не існування. Наш настрій керує нами, поки ми не починаємо контролювати його самі. Наші бажання приходять ззовні, навіть із телевізора, якщо ми самі їх не формулюємо і не контролюємо. Але головне — це наші відносини з державою, громадянами якої ми є.

Якщо ми згадуємо про державу лише в моменти кризи, то можна легко сказати, що криза настала тому, що громадяни забули про державу. І мова не тільки про Україну. Людям притаманно забувати. Це теж особливий вид захисту: забути щось — це втомитися думати про щось. Якщо забути полагодити трубу на даху дачного будиночка, вона рано чи пізно впаде на голову господареві. Але про пошкоджену трубу на даху будинку забути не можна, можна тільки втомитися пам’ятати про неї.

Кожен шукає силу. Особливо стурбовані шукають місця сили і знаходять їх і в Карпатах, і в Халеп’ї біля Трипілля. Але сила завжди всередині нас. Ми просто іноді забуваємо про це. Що більше людина викладається у боротьбі за краще майбутнє, за свої ідеали, то більше ця боротьба сприяє появі нової душевної енергії. Людина — це єдиний perpetuum mobile, який працює. Поки він бореться і поки має ідеали, для досягнення яких готовий витрачати свої сили і свій час.

Джерело: НВ

“Що дасть нам силу?” — спільний проект Українського ПЕН і НВ, в межах якого провідні українські інтелектуали — письменники, філософи, журналісти і вчені — міркують про те, де шукати силу, аби рухатись до мети. Всі тексти шукайте за тегом #Що дасть нам силу?

Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.