#PEN_TEN: Інтерв’ю зі Степаном Процюком

Опубліковано: 06.01.2020,  Переглядів: 149

У рубриці #PEN_TEN письменик Степан Процюк розповідає про книги, які сформували його як особистість, про особливості творчого процесу та літературу в час інформаційних технологій. 

1. Як змінилася роль письменника/перекладача у ХХІ столітті?

Завершився час царствування літератури. Сотні рівноцінних, а швидше різноцінних, правд, тисячі розмаїтих кишенькових істин ринули, так би мовити, на ринок продукції для людського духу. Дуже багато компілятивного, шарлатанського, неглибокого. Тому високоталановиті художні твори стають справжніми острівцями повнокровного життя людського таланту і духу. Дуже би хотілося, щоб таких острівців ставало не менше, а дедалі більше. Вони можуть ошляхетнити, навіть по-своєму врятувати людство, у більшості нашпиговане споживацькими настроями або і волею до смерті.

2. Чи може письменник у наш час лише писати книжки, не висловлюючи свою позицію з актуальних питань і не долучаючись до соціальних проектів?

Не може. Це би було,в українських умовах, безчесно! Це би була позиція крота у норі. У країнах із щасливою історію, десь, до прикладу, у Швейцарії, письменник цілком може собі дозволити солодку психоделійну аполітичність. А у нас кожне розумне слово є маленькою краплею, що розбудовує травмовану національну ідентичність.

3. Як виглядає ваш творчий процес – ви працюєте у визначені години чи коли приходить натхнення?

Неможливо цілком контролювати підпільні ігрища нашого мозку (посміхається). Коли приходить натхнення-не завжди є технічна можливість працювати. У визначені години часто нема імпульсу. Залишається єдине, для мене і, думаю, для багатьох: самому для себе формувати так зване “натхнення” або стан, придатний для творчої роботи.Це можна робити через дуже помірне харчування, спортивні вправи, медитації і т. д.

4. Як знайти слова, щоб промовляти у своїх текстах до українців у різних куточках країни?

Дуже складне запитання. Із серця. У кожному співрозмовнику, навіть зовсім неготовому до спілкування, слід бачити homo sapiens (але краще все ж із деякими гіпотетичними співрозмовниками не перетинатися безпосередньо. Бути готовим до повного нерозуміння. Але письменни теж людина і це практично неможливо. Тому ці слова мають найперше прийти із глибин серця. Всіх вони не зачеплять, але, якщо угодно Промислу, то талановиті сердечні слова таки будуть душевною подією для певної частини людей.

5. Який текст вам було найважче писати/перекладати? Чому?

Свій роман “Руйнування ляльки”. Я писав його три роки, від 2004 до 2006 рр. Навіть був захворів відразу після завершення… Для частини моїх читачів маркером розуміння і симпатій до моєї прози є саме цей роман із більш, ніж тридцяти, різних книжок.

6. Чи втратить література своє значення в час нових інформаційних технологій?

Напевне, для значної кількості людей втратить. Я би цього дуже не хотів, але боюся, що так буде. Залишаться любителі книги, клуби любителів книг, яких може бути чимраз менше. Краще би було навпак нехай би вибухнула нова всесвітня книгоманія!

7. Ваша улюблена книгарня або бібліотека

У жовтні 2018 -ого року, коли я побував у Нью-Йорку, приятелька- історик Лариса Заник повела мене до Нью-Йоркської бібліотеки .Я був там ,може, півтори години, трохи сидів у деяких залах, вслухався у книжкову тишу Нового Світу . Враження-незабутні.

8. Ким ви були б, якби не були письменником/перекладачем?

Вже мене не раз запитували про це, тому відповідь без роздумів. При сприятливих можливостях був би лікарем-психотерапевтом або істориком світових релігій. Світи та антисвіти людської психіки цікавили мене, з різних причин, із дитинства. Також у душі я, попри певний агностицизм, ніколи не був атеїстом. Різні релігії якось взаємодоповнюються у єдине хвилююче ціле – і досліджувати їх, вивчати їх є, як на мене, великою солодкою радістю.

9. 3 книги, які вас сформували, мали на вас найбільший вплив

Це книги із глибокого дитинства : “Спартак” Рафаелло Джованьйолі, “Михайлик, джура козацький” Марії Пригари і “Людолови” Зінаїди Тулуб. Пізніше я читав багато інших, значно майстерніших книжок, але саме ці у дитинстві мене потрясли, кожна по-своєм . Тому такий перелік буде внутрішньо найчеснішим.

10. 3 книги, які ви прочитали останнім часом, і хотіли б обов’язково порадити іншим

Я прочитав книгу історика Сергія Єкельчика “Повсякденний сталінізм” (про Київ після другої світової війни), книжку прози Артура Сіренка (вчений-біолог , учасник військових дій на сході України) “Петрогліфи”, роман Лесі Івасюк “Зашморги”. А ще були прочитаними і сподобалися романи “Клавка”  Марини Гримич, і “Братство” Олега Криштопи.

PEN_TEN – це нова рубрика Українського ПЕН, в рамках якої наші члени – письменники, перекладачі, журналісти, видавці та науковці – відповідатимуть на десять запитань про свою професію, літературу і творчість.

Підготувала Катерина Чамлай