Не тільки фізична безпека: як захиститися від фейків?

Опубліковано: 01.01.2020,  Переглядів: 2

Дискусійний ПЕН

У сучасному світі відмежуватися від інформаційного сміття стає дедалі важче: щодня через нас проходять сотні новин, і не всі вони якісно підібрані. Перевірити кожну новину на достовірність майже неможливо, а от потрапити в пастку маніпуляції й дати волю емоціям може кожен. 7 листопада в Конгрес-центрі СумДУ в Сумах відбувся дискусійний клуб Українського ПЕН про інформаційну безпеку та орієнтацію в сучасних медіа – «Інформаційна безпека: Як не потонути під лавиною фейків?». Модерував дискусію журналіст і письменник Євген Положій. 

Уявімо дві ситуації. У першій телеканал повідомляє, що політик замовив убивство свого брата. І хоча журналісти не наводять достатньо доказів, цей сюжет сильно впливає на рейтинг перед виборами. У другій – сайт повідомляє, що в старому будинку зірвався ліфт, і вбило немовля. За декілька годин виявляється, що обидва повідомлення передали ситуації не такими, якими були насправді. Чим вони відрізняються? Унаслідок першого повідомлення політик не встигне відновити репутацію до виборів і не отримає роботу. Друга новина швидше за все збере багато переглядів та емоційно відгукнеться в читачах – сумом та злістю на комунальників, які не відремонтували ліфт.

Голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія пояснив, що перший випадок схожий на навмисне замовлення, а другий більше нагадує непрофесійність. Часто всі помилки журналістів узагальнюють словом “фейк”, але це не зовсім коректно. Фейк – це навмисне спотворення факту для певної вигоди, найчастіше – політичної або економічної.

Думка про те, що ЗМІ мають дбати про свій авторитет видається очевидною, але засновник сумського онлайн-видання “Цукр” Дмитро Тіщенко розповідає, що для більшості регіональних медіа сенсаційні новини – “це просто хліб”. Неважливо, що довіра читача буде підірвана, важливо, щоб на новину клікнули зараз, навіть якщо вона не перевірена.

Ідея постправди підтверджує, що обговорення новини стає цікавішим, ніж сама новина. Тому завдання фейків цілком зрозуміле – викликати сильні емоції та підбурити обговорення. Що нижчий рівень інформаційної освіти в людини, то легше вона піддається впливу маніпуляцій. Медіаекспертка та письменниця Зоя Казанжи нагадує, що досі є люди, які пам’ятають історію про розіп’ятого хлопчика, а є ті, хто не знають, що це – фейк. “Ми живемо в серіалі. Хто хоче балотуватися на наступний президентський строк, уже повинен вигадувати сюжет”, – додає експертка.

Нещодавно міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський наголосив, що треба посилити відповідальність журналістів за поширення неправдивої та маніпулятивної інформації. На сьогодні журналісти мають право на помилку, якщо в ній не було злого умислу. Медіаексперт “Детектор медіа” Олексій Захарченко застерігає, що тільки-но починають тиснути на журналістів, “це означає початок кінця цієї влади”.

Якщо помилка є в першому повідомленні, виправданням може бути гонитва за першістю. Але всі наступні мають перевіряти інформацію перед публікацією. Саме через це Зураб Аласанія закликає не виправдовувати журналістів: “Клікбейт – це найгірше, що в нас є”. Люди ліпше запам’ятовують негатив, тому навіть після спростування неправдивої інформації, пам’ятатимуть про негатив. Компенсація ніколи не буває достатньою. 

В Україні вистачає законів про регулювання журналістстської діяльності, питання тільки в тому, наскільки добре вони працюють. “112 Україна” та “Інтер” називають себе засобом масової інформації, а свою діяльність – журналістикою. “Але ж їхній контент суперечить здоровому глузду”, – наголошує Зураб Аласанія. За українським законодавством на ці два канали наклали санкції – фактично, закони працюють. Тільки от причиною й офіційною мотивацією ввести санкції проти каналу було те, що “112 Україна” порушив ліцензійні умови й об’єднав п’ять різних каналів у один.

Виникає питання, чи достатньо сучасної законодавчої бази для уникнення фейків і захисту суспільства від них. Насправді важко взагалі уявити таку базу, що була би функціональною. Олексій Захарченко пояснює: варто дати владі можливість закривати журналістам рот, вони будуть спрямовувати це проти невигідних журналістів, а не проти поширення фейків. До цієї тези Зураб Аласанія додає: “Державний апарат завжди націлений проти громадянина”. А в країні, де триває війна й усе суспільство боїться, держава відразу знаходить інструменти: “Після обмеження прав журналістів почнуть обмежувати свободи громадян”.

Сьогодні продукувати новини може кожен. Раніше в ньюзрумі працювало багато людей, кожен виконував окрему функцію, щоби випустити новину. Зараз увесь ньюзрум уміщується в одному телефоні. Найбільшим медіа є Фейсбук і один пост може побачити більше людей, ніж опублікований матеріал на сайті. Єдина верифікація, доступна на фейсбуці – синій прапорець, і користувачі йому дійсно довіряють. Хоча насправді єдине, про що він свідчить – паспорт цієї людини є в базі фейсбуку; ми не знаємо, хто погоджує ці прапорці й наскільки вони стандартизовані. 

Із іншого боку, більшість українських інтернет-сайтів також не зареєстровані. Тож ані журналісти, ані всі інші члени редакції не несуть професійну відповідальність за публікації на їхньому сайті. Тому всі учасники дискусії погодилися, що для медіа зараз важливіше будувати власну репутацію та заслуговувати довіру в читачів, а не переживати через покарання й відповідальність.

Дмитро Тіщенко переконаний, що фейки й гучні заголовки залишатимуться, тому що люди люблять трешак. Однак, загальний тренд – авторитетні ЗМІ дедалі частіше постять не прото новину, але пояснення до неї. Споживачам інформації стає цікавим аналіз, без маніпуляцій і фейків. Тому свобода слова громадянам потрібна набагато більше, ніж журналістам. Зараз існують генератори новин, які просто подають інформацію без оціночних суджень. Як погоду: завтра в Києві 30 градусів тепла; добре це чи погано – вирішує кожен для себе. Тому коли людина бачить, що журналіст зробив більше за неї: не тільки розповів інформацію, але й пояснив її, – його далі читатимуть і приходитимуть до нього знову.

На думку Зої Казанжи, популярність фейків пояснюється тим, що на Вєрку Сердючку завжди ходить більше людей, ніж на класичний концерт: “Ми дуже прогнозовані – у світі справді існує всього 36 сюжетів”. І фейки будуються навколо найпопулярнішого: суму, сміху, скандалу, смерті, сенсації та сексу. У цих тем велика емоційна складова. Зоя Казанжи радить: “Якщо ви побачили інформацію, що викликає у вас сильну емоцію, зупиніться й подумайте, кому це може бути вигідно. У нас в Україні великі проблеми з психічним здоров’ям. Такому суспільство легко втюхувати, що завгодно”.

Отже, інформаційна гігієна має бути на першому місці. Потрібно визначити для себе, яким медіа ви довіряєте.

Записала Марія Бліндюк