Микола Семена. Два роки мовчання

Опубліковано: 01.07.2019,  Переглядів: 892

Член Українського ПЕН, Заслужений журналіст України, автор книжок “Кримський репортаж” і “Мустафа Джемілєв: людина, яка перемогла сталінізм”, лауреат Премії імені Павла Шеремета. Нагороджений орденом “За мужність” імені Андрія Сахарова. За свою журналістську діяльність 2017 року незаконно засуджений підконтрольним РФ судом у Криму до 2,5 років тюремного ув’язнення умовно і заборони займатися публічною діяльністю на 2 роки.

19 квітня 2016 року до сімферопольського помешкання Миколи Семени прийшли співробітники російської Федеральної служби безпеки. Була сьома година ранку, місто тільки прокидалося, коли силовики розпочали обшук в оселі журналіста. 

Того ранку з обшуками прийшли ще до шести кримських журналістів і фотографів. Їх усіх підозрювали у співпраці з виданням “Крим. Реалії” (спеціальний проект “Радіо Свобода”), яке називало анексію Криму анексією, засуджувало її та публікувало критичні матеріали про життя на окупованому півострові. Співробітники ФСБ вривалися до помешкань саме на світанку, щоб захопити ще сонних людей зненацька.

Утім, для Миколи Семени візит співробітників ФСБ не став несподіванкою. Журналіст із 50-річним стажем, серйозний аналітик і уважний до деталей репортер давно передбачив такий розвиток подій.

“Коли стало відомо, що в Криму дислоковано батальйон російських кібервійск, я зрозумів, що рано чи пізно вони до мене прийдуть. У мене на комп’ютері обманом була встановлена шпигунська програма. Відтоді спецслужби не вилазили з мого лептопа. Було встановлене зовнішнє спостереження і, виходячи на вулицю, я щоразу бачив, що за мною стежать, – розповів Микола Семена Українському ПЕН ще 2016 року. – Одного дня я написав статтю, в якій ішлося, що робота спецслужб проти журналістів – це прояв непрофесійності, адже для чого шпигувати, якщо достатньо відкрити газету чи сайт і прочитати написане журналістом. Це, очевидно, стало останньою краплею. І коли я опублікував дискусійний текст “Блокада – необхідний крок до визволення Криму”, вони прийшли”. 

За цю статтю на сайті “Крим.Реалії” окупаційна влада Криму звинуватила Миколу Семену в публічних закликах до порушення територіальної цілісності Росії. У журналіста вилучили всю техніку та 900 гігабайтів архівних матеріалів, які він збирав кілька десятків років.

Ноутбук йому так і не повернули. А порушена кримінальна справа завершилася 22 вересня 2017 року судовим вироком: 2,5 роки тюремного ув’язнення умовно з випробувальним терміном і забороною займатися публічною діяльністю на три роки. Після апеляції Верховний суд Криму скоротив термін заборони на публічну діяльність до двох років. У разі її порушення 69-річному журналістові загрожує заміна умовного ув’язнення реальним.

Микола Семена провину не визнав. Наголошує, що у своїх текстах реалізовував право на “вільне висловлення думки”.

 “Справедливість – моє ремесло”

Микола Семена народився 1950 року в Чернігівській області. Свою першу замітку в газеті – про роль пам’ятників – опублікував 1966-го, ще школярем. У випускному класі разом із другом – Дмитром Іллєнком – усе літо пропрацював у редакції місцевої газети. Тоді Микола Семена зрозумів, що журналістика – це його покликання. Дмитро Іллєнко згодом теж став журналістом, але військовим. Після виходу на пенсію він переїхав у Донецьк, де 2014 року протестував проти окупації Донбасу Росією. Був закатований проросійськими бойовиками.

Після закінчення школи Микола Семена відслужив в армії, потім працював у місцевій газеті, згодом – вступив на журналістський факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. У 1980-х переїхав до Криму. Працював спочатку в Судаку, згодом – у Сімферополі в місцевих виданнях. А на початку 90-х став власним кореспондентом російської газети “Известия”.

“Я присвятив роботі в Криму понад тридцять років. Редагував регіональні газети, але найдовше виконував найкращу, на мою думку, роль у журналістиці – був власним кореспондентом у регіоні від центральних видань, – розповідав іще до анексії Криму Микола Семена.Приїхавши 1983 року “чистим аркушем” і майже нічого не знаючи про Крим, я детально вивчив історію півострова, а головне – складну історію народів Криму, його природу і географію. Я багато писав для кримських газет, потім – для “Известий”, “Дзеркала тижня”, “Дня”, журналів “Народний депутат”, “Кримські студії”, “Український журнал”. Моїм кредо, якщо говорити пишно, на практиці стало правило “Справедливість – моє ремесло”. Я серцем приріс до цієї землі, до цих людей, до їхніх проблем і надій. Тут виросли та вивчились мої діти. Тут похована моя мати”.

Микола Семена багато років писав для всеукраїнської щоденної газети “День”. Він один повністю закривав усі теми по Криму: від політики до історії, від суспільних тем до культурних. “І, що важливо, ніколи не оминав непростих моментів, завжди реагував на всі загрозливі процеси та явища на півострові, особливо в останні роки перед анексією, – розповідає редакторка відділу кореспондентської мережі всеукраїнської газети “День” Ольга Харченко. – У принципових питаннях він завжди непоступливий і чесний. І після анексії ми втратили цей голос”.

Український кримськотатарський політик, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв розповідає, що позиція Миколи Семени завжди була проукраїнською і, зокрема, прокримськотатарською.

“З Миколою Семеною я познайомився ще у 90-ті роки, коли був активістом і лідером міжнародного молодіжного руху кримськотатарського народу, – згадує Ескендер Барієв. – Я читав його статті, він був одним із провідних журналістів Криму. У нього завжди було чітке розуміння кримськотатарського питання”.

Ще наприкінці 80-х років Микола Семена активно писав про боротьбу за повернення на Батьківщину кримських татар, їхнє облаштування в Криму і сутички із правоохоронними органами. Він системно подавав кожну новину, даючи читачам історичний контекст. Сам він не раз казав, що тема кримських татар завжди була для нього однією з найскладніших, але й найцікавіших. Він був акредитований і працював на всіх сесіях Курултаю, які відбувалися в Криму: від найпершого 1991 року й до останнього 2014-го.

1991-го Микола Семена був єдиним журналістом із Криму на зустрічі лідерів пострадянських країн у Казахстані. Саме там була підписана Алма-Атинська декларація про створення СНД.

“На підсумковій прес-конференції він поставив питання про те, як учасники зустрічі бачать програму повернення кримських татар на свою історичну Батьківщину і хто це фінансуватиме, адже Радянського Союзу вже немає”, – розповідає головний редактор проекту “Крим.Реалії” Володимир Притула.

2010 року Микола Семена написав книжку “Мустафа Джемілєв: людина, яка перемогла сталінізм”. А 2017-го, ще до оголошення вироку, в Києві вийшла його книжка “Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму 2014-2016 років” (майже 1000 сторінок!). У передмові до неї Мустафа Джемілєв написав: “Для мене важливо, що Микола став автором першої україномовної книги про мою боротьбу та боротьбу кримськотатарського національного руху з радянським режимом за наше повернення на історичну Батьківщину. І ще важливіше, що Микола Семена дуже тонко й точно зрозумів усю трагедію нашого народу та важливість спільної боротьби кримських татар і українців проти “Імперії зла” в її старій та нинішній формах”.

Коли після анексії Криму на півострові почалися переслідування кримських татар, Микола Семена висвітлював ці події й ходив на судові засідання.

Робота в окупації

“Ми познайомилися з Миколою дуже давно, на початку 90-х років. Він був топовим кримським журналістом, а я був молодим репортером і багатьом речам вчився у нього, – згадує Володимир Притула. – Його тексти відрізнялися аналітичністю, серйозністю, глибиною, своєю проукраїнськістю, що було рідкістю серед кримських журналістів. У ньому поєднувалося багато важливих для журналіста рис. З одного боку, він був журналістом-аналітиком, а з іншого – репортером-новинарем. Таке поєднання – рідкість”.

Коли у березні 2014 року “Радіо Свобода” ініціювало проект “Крим. Реалії”, який очолив Володимир Притула, серед запрошених до співпраці журналістів був і Микола Семена. Для проекту він писав авторські колонки, які виходили в рубриці “Точка зору”. Мав із десяток псевдонімів. Охоплював усі можливі теми: від політики до щоденного життя на окупованому півострові. Його тексти користувалися популярністю, їх активно читали й поширювали.

На початку травня 2014 року Семену вперше затримали співробітники ФСБ. Того дня журналіст зустрівся у сімферопольському кафе з польським колегою – Вацлавом Радзівіновичем, у той час власкором Gazeta Wyborcza в Москві. За кавою вони обговорювали ситуацію в Криму, коли до них підійшли люди в цивільному, відрекомендувалися співробітниками ФСБ, показали, що мають зброю.

“Журналісти були змушені сісти в автомобіль із цими людьми, їх повезли у приміщення колишнього СБУ і там допитували й тримали більше 6 годин. Потім Миколу викликали ще раз у ФСБ, розпитували про “Крим. Реалії”, – говорить Володимир Притула.

Сам Микола Семена 2016 року, відразу після обшуку, розповідав: “Писати правду про Крим для читачів України та Європи – це була моя головна робота. В мене не було й думки, щоб виїхати, хоча з часом стала зрозумілою вся небезпека. Спочатку ми працювали відкрито, всім пред’являли київські посвідчення, акредитувалися в прес-центрах, представлялися кореспондентами українських видань. Але дуже скоро були складені списки “ворожих” журналістів від Києва, за нами вели стеження, прослуховували наші телефони, прямо над дверима офісу “Радіо Свобода” з’явилася відеокамера, яка фіксувала, хто заходить і виходить”.

Володимир Притула розповідає, що прес-служба кримського головкому міліції повністю перейшла на бік окупантів і передала їм переліки всіх журналістів, які були при них акредитовані. “Їх передусім цікавили журналісти українських та незалежних медіа, які критично писали про міліцію, владу. І, звичайно, Микола Семена потрапив у цей список”, додає головний редактор “Крим.Реалії”.

Увесь цей час на видання вчиняли хакерські атаки, місцеві провайдери блокували сайт. Влітку 2014 року Володимир Притула задумався над тим, щоб перевезти проект на материкову Україну – з метою безпеки. Улітку 2015 року всі редактори видання вже були в Києві, виїхав і сам Притула. Журналісти ж лишилися на півострові, щоб оперативно надавати правдиву інформацію про події в Криму.

“Я розумів, що саме в цей момент і саме в Криму багато в чому вирішується доля України. Саме тут найгарячіше місце, можна сказати, передова фронту. Виїхати? Це означало дезертирувати з передової. Адже якщо київським редакціям колись і потрібні були власкори у Криму, то це саме зараз. Бути журналістом означало – не виїжджати з Криму, а їхати у Крим”, – розповідав Микола Семена Українському ПЕН одразу після обшуків.

Вирок – за принципову позицію

Слідство та судовий процес над Миколою Семеною тривали півтора року. Його звинувачували у кримінальному злочині, передбаченому частиною 2 статті 280.1. Кримінального кодексу Росії “Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації”. Ця стаття була внесена в російський Кримінальний кодекс уже після анексії Криму.

У суді журналіста захищали адвокати-правозахисники Міжнародної правозахисної групи “Агора” – Олександр Попков і Андрій Сабінін – та один із провідних кримських адвокатів, які спеціалізуються на політичних справах, Еміль Курбедінов. 

“У нас було кілька ліній захисту. Одна – про цінність свободи слова і необхідність захищати її. Наша позиція – визнати за журналістом право на свободу вираження думки. Не буде свободи слова – не буде можливості боронити будь-які інші свободи та права людини, включно з правом на життя та правом не піддаватися катуванням. Ми бачимо, що сьогодні відбувається в Росії, де свобода слово практично знищена”, – розповідає Олександр Попков.

Другу лінію захисту формували на основі міжнародного законодавства. У російський конституції є пункт, у якому йдеться про пріоритет міжнародних договорів над російськими законами. За російським законом, Крим увійшов до складу РФ. Однак є міжнародний договір з Україною про державний кордон, цей договір не анульований, він чинний. І, відповідно, міжнародний договір з Україною превалює над російським законом”, – пояснює адвокат. Від додає, що позицію Миколи Семени про те, що Крим лишається частиною України, підтримують не лише держава Україна, а й міжнародні структури, як-от: Рада Європи, ООН, Генеральна асамблея ООН, Венеціанська комісія та інші. Саме з цими аргументами адвокати Миколи Семени звернулися до Європейського суду з прав людини.

“І третя лінія захисту була більше процесуальною: вона про те, що співробітники ФСБ прослуховували телефон Семени й читали його листування ще до того, як вони отримали на це дозвіл від суду. Та й саме судове рішення базувалося на якихось домислах і припущеннях про те, що Семена працює в інтересах ледь не української розвідки, проводить диверсійно-підривну діяльність разом із “Радіо Свобода”, проектом “Крим. Реалії” і українськими журналістами. Це дуже нагадувало КДБ і спеціальний відділ, який займався ідеологічними диверсіями”, – говорить Олександр Попков.

Сам суд відбувався в маленькій залі, куди не могли потрапити ні журналісти, ні родичі Миколи Семени, ні люди, які його підтримували.

“Перше судове засідання проходило в доволі великому приміщенні, щоб помістилася преса, а всі наступні – у маленькій кімнатці. Люди хотіли потрапити на засідання, але їх не пускали, бо не було місця. Це робилося свідомо. І це було смішно. Яке ж це відкрите судове засідання, коли для людей є всього 2-3 місця? Російське кривосуддя, так я це називаю”, – розповідає режисер і друг журналіста Валерій Балаян, який кілька років тому зняв фільм “Хуізмістерпутін”.

Правохасники та колеги Миколи Семени вважають цю справу показовою, називають її акцією залякування незалежних журналістів у Криму.

“Після обшуку Семени й порушення проти нього кримінальної справи десь 27 журналістів були змушені припинити з нами співпрацю. Ще приблизно стільки ж – виїхали на материкову Україну. Тобто понад 50 журналістів у Криму зазнали тиску від російських спецслужб”, – розповідає Володимир Притула.

“Усі дії російських правоохоронців були спрямовані на знищення свободи слова, на залякування тих, хто “неправильно” висвітлює події на півострові, не розповідає про загальний екстаз щодо приєднання Криму до Росії. Всіх цих людей зачавили, а зараз ми бачимо, як чавлять уже блогерів, особливо кримськотатарських. Це цілеспрямована, продумана політика російської влади”, – висновує Олександр Попков.

Життя після вироку

Про нинішнє життя Миколи Семени відомо не так багато. Він не може спілкуватися з журналістами чи писати в соцмережах про своє життя. Чим він заповнює свої дні – знають його друзі. Розповідають, що це переважно читання. У Миколи Семени – величезна домашня бібліотека.

Ще журналіст двічі на місяць відвідує кримінальну інспекцію в Сімферополі, де “відзначається” та проходить “профілактичні бесіди” з російськими правоохоронцями. Миколі Семені заборонено виїжджати за межі міста.

“Він же блискучий журналіст, майстер. Людина все життя працювала, писала статті для багатьох видань, а зараз її позбавляють свободи. Покарання умовне, але Микола не може виїхати навіть на дачу, на море чи на лікування. Не може робити фінансові операції, не може працювати. Не може писати в соцмережах. Це покарання насправді важке”, говорить Валерій Балаян.

Ще до слідства в журналіста діагностували проблеми з хребтом і серцем. Під час судового процесу стан його здоров’я погіршився. У Криму Миколі Семені не могли надати кваліфіковану медичну допомогу, тож і журналісти, і правозахисники, і український омбудсмен Людмила Денісова зверталися до російської влади з проханням дозволити йому отримати медичну допомогу на материковій Україні. Не дозволили.

У листопаді 2018 року журналістові видалили жовчний міхур. Адвокат Еміль Курбедінов вважає, що погіршення здоров’я Миколи Семени – це “результат майже трирічного незаконного судового переслідування” і життя у постійному стресі.

Без голосу

Протягом багатьох років кожен робочий день Миколи Семени починався однаково: з аналізу та збору новин. Журналіст намагався завжди бути в курсі справ і мати змогу оперативно підготувати компетентний матеріал на будь-яку тему. Для цього Микола Семена кілька десятиліть вів власну базу даних про всі аспекти життя в Криму. Під час обшуку її вилучили співробітники ФСБ.

Так само щодня Микола Семена “виходив у поле” – зустрічався з людьми, записував інтерв’ю зі спеціалістами, брав участь у прес-конференціях і наукових, громадських, культурних заходах. Щодня він готував кілька матеріалів для різних видань. Окрім текстів, Микола Семена надсилав у медіа фоторепортажі, робив портрети, жанрові знімки. А для душі – подорожував Кримом, фотографував цікаві місця.

Сьогодні, розповідають друзі журналіста, йому лишається хіба що фотографувати сімферопольські пейзажі. Миколу Семену часто бачать із камерою в місті, на березі річки Салгир, але й ці фотографії він ніде не може опублікувати.

Цієї осені спливає термін заборони на публічну діяльність Миколи Семени. Чи означає це, що він зможе й надалі вільно писати про ситуацію на окупованому півострові? Навряд. І сам судовий процес, і вирок, який змусив замовчати Миколу Семену на 2 роки, дуже точно передають суть життя на півострові життя в окупації. Заборона на публічну діяльність мине, а небезпека та тиск, які відчувають незалежні журналісти в Криму, ні. 

Марія Семенченко, спеціально для Українського ПЕН

Усі фото: Радіо Свобода

Текст англійською мовою