Маринович: Я бачу багатство нової України у феноменах успішних молодих людей

Андрій Андрушків, Дарина Рогачук

В інтерв’ю спецпроекту “Вибори вибори” правозахисник та філософ розповів, чому політична еліта України передусім має змінитися ціннісно.

Мирослав Маринович – масштабна постать в українській історії. Дисидент та в’язень сибірських таборів, засновник потужної правозахисної організації “Українська Гельсінська група”, він – живий приклад того, що боротьба за закон та справедливість може бути переможною.

Мирослав Франкович переконаний: сьогодні відповідальність за суспільні трансформації в Україні лежить на плечах ініціативної молоді. І сам як проректор Українського Католицького Університету у Львові допомагає їй шукати рецепт успіху держави.

Ми поцікавилися у правозахисника, чи підтримує він зміну виборчих правил, і виявили, що пан Маринович має власні моральні дилеми з цього приводу.

– Мирославе Франковичу, у чому, на вашу думку, проблема чинної політичної еліти в Україні?

– Люди не звикли керуватися цінностями. Людьми керують інтереси: “Мені це треба, я маю цей інтерес у чомусь“. Якщо мораль при цьому заважає – то геть її.

Я й себе ловив на таких моментах мільйон разів у житті. Тому я не є винятком з цього правила – просто добре його відстежую по собі і по інших людях.

Важливо керуватися цінностями і вміти пожертвувати собою тоді, коли стояння на певних цінностях загрожує тобі якимось втратами. Треба піти на них.

Хоча в сучасному світі погодитися на якісь втрати означає бути неуспішною людиною. Адже всі постійно і всюди повинні мати успіх. “Подивіться на мене, який я успішний – мені все вдається!“. А якою ціною це вдається – ніхто не простежує.

Я дивлюся на деяких молодих політиків – вони щиро проукраїнські, хочуть, щоб в Україні все змінилося. Але не розуміють, що цінності є тією основою, від якої відраховується все інше. І якщо хибна ціннісна основа, то професіоналізм втрачає сенс.

От уряд Януковича – там були різні люди, але були і професіонали. Чому цей професіоналізм не дав позитивного плоду? Бо спирався на хибну ціннісну основу.

 Як зрозуміти виборцю, які цінності має політик?

– Хочу порадити людям бути більш обачними.

Пригадую цілковитий шок, коли років 10 тому в рамках Зарваницької ініціативи їздив по містечках Галичини і зустрічався з людьми. Директорка однієї з бібліотек розчулилася, що якийсь кандидат у депутати купив для бібліотеки канцтовари. У неї в очах бриніли сльози вдячності: “Про нас усі забули, а ця людина пам’ятає. Звісно, я буду за нього голосувати!”.

Для мене це була така катастрофа! Що можу сказати цій людині: “Не вір подачкам“? Тоді вона лишиться взагалі без нічого.

Мені, достатньо успішному і фінансово захищеному чоловікові, добре філософствувати. Та коли опускаєшся на рівень цілковитого жебрацтва, то розумієш, що висока правда починає суперечити якійсь іншій правді.

Не знаю, як розв’язати цю моральну проблему. Не хочу відступити від висновків про значення цінностей. Але тоді єдине, що в мене починає зникати, – це осуд. Почуття такого зверхнього “Ну що ви там, гречкосії?“.

Знову ж таки, пам’ятаю приголомшене відчуття, коли на львівську виборчу дільницю зайшла старенька жінка і питає: “Підкажіть, а де тут можна свій голос продати?”. Мені мороз по шкірі пішов від того питання. І я буду говорити їй про цінності демократії? Що їй треба виявити свою громадянську позицію?

Я ніби сам собі суперечу зараз. Але наводжу ці приклади, щоб ви зрозуміли, що життя складніше за теоретичні конструкції.

 Зараз ведеться дискусія про виборче законодавство. Зокрема, про перехід на пропорційну виборчу систему з відкритими списками. Чи потрібні нам нові виборчі правила, які змінять якість і виборців, і політиків?

– Звичайно, є певна категорія людей, яка реагує на правила. Але якби так було одвіку, що спершу б створювалися правила, а потім уже з’являлися цінності, то люди ще б повзали по деревах. Не було би цивілізації.

Річ у тому, що Боже створіння – людина, спроможна стати на інші цінності, навіть не маючи сформульованих правил. Візьміть історію апостолів і Христа. Хіба Ісус дав законодавчі правила? Він дав усні заповіді, що закликали людину сповідувати певні цінності. Всупереч своїм егоїстичним інтересам.

А от логіка Юди була така: Ісусе, стань царем, введи належні закони і правила в суспільство, і люди почнуть діяти відповідно до них. Ісус був категорично проти цього.

До речі, такою ж була й ілюзія середньовічної церкви – через законодавство зробити людей праведними. Не вдалося. Бо людина хоч часто і пристосовується до правил, але вони не є визначальними. Визначальним є людське сумління, той голос Божий.

У радянський час нам, дисидентам, треба було змінити цінності. Вибудувати на них нові правила і новий суспільний організм…

Більше – в матеріалі: http://life.pravda.com.ua/columns/2018/03/27/229799/

Без категорії