“Есей – це спосіб життя, в якому фундаментом є культура”: Оля Гнатюк

Опубліковано: 12.12.2018,  Переглядів: 86

Уже цієї неділі в Києві розпочнеться міні-фестиваль “Дні есеїстики”, який включатиме в себе низку дискусій, лекцій, а також найважливішу подію в царині української есеїстики – нагородження цьогорічного лауреата Премії імені Юрія ШевельоваЩо вирізняє есей з-поміж інших жанрів? У чому полягає його особливе значення? Відповідає членкиня Капітули Премії Оля Гнатюк.

“Есей – це синкретична літературна або літературно-наукова форма, що представляє точку зору автора. Тематика есеїв може бути різною: філософія (батько есею – Монтень, “Есеї”, 1580; Бекон, далі – Паскаль), література (Ґьоте), мистецтво, суспільство, політика.

Звичайно, коли ми говоримо про межові жанри, до яких відносимо й есей, іноді легше виходити з розуміння того, чим він НЕ Є.

Тож есей – це не художня проза, не публіцистична стаття, не журналістський нарис, не ескіз, не репортаж, не фейлетон, не спогад і не наукова розвідка (хоч елементом есею, себто прикладом чогось, унаочненням явища, вкрапленням може бути і спогад, і погляд репортажиста, і публіцистика).

Есей – це спосіб життя, в якому фундаментом є культура. Есей – це активний пошук, себто рефлексія або запис індивідуального пошуку правди, намагань її осягнути, прагнення зрозуміти себе і світ. Слово “пошук”, мабуть, заслуговує на основне місце.

Есей – це завжди діалог з кимось / чимось (наприклад, традицією), не монолог. Есей – це неповторність стилю, думки, світобачення. Есей – це синкретизм, себто поєднання художньості й документалізму, історизму та автобіографізму з філософськими амбіціями

Есей – це поєднання протилежностей: художнього і наукового начала, свободи і строгості, старосвітськості й модерності. В есеї переважають фраґментарність (не всеохопність, вичерпність), асоціативність (замість послідовного викладу), формальна і змістова свобода.

Жанр есею передбачає абсолютну інтелектуальну свободу, виключає будь-який доґматизм, пропаґанду чи підпорядкування тим чи іншим вимогам, правилам та утилітарним потребам. Жанр есею гине в умовах тоталітаризму, він самою своєю формою, жанровою суттю опирається тоталітарній ідеології.

Есеїст – інтелектуальний провокатор, що ставить під сумнів звичні твердження. Есеїст готовий змінити свою думку, він не задає тон, а переосмислює, переоцінює. Для есеїста важливий не висновок, а сам процес мислення, у який він включає свого читача”.

Засновники Премії імені Юрія Шевельова: Український ПЕН, Києво-Могилянська Бізнес-Школа, видавництво “Дух і Літера” та Український науковий інститут Гарвардського університету.