Чому в Словенію запросили терориста Захара Прілєпіна?

Колонка-репортаж української активістки у Словенії про те, як організатори 34-го Словенського книжкового ярмарку запросили на презентацію російського письменника, учасника бойових дій на Донбасі у складі російсько-терористичних військ Захара Прілєпіна, потім пообіцяли Посольству України, що захід скасують, і врешті зробили закриту подію із дібраною заздалегідь аудиторією і посиленою охороною.

Мабуть, я страшенно аполітична особа, бо того дня, коли помітила на Facebook оголошення про літературний вечір Захара Прілєпіна у Словенії 25 листопада, подумала: “Ну, ще один російський письменник до нас приїде”.

Але два мої співвітчизники із Закарпаття, зазирнувши до мене в українську бібліотеку, що працює в рамках культурно-освітньої організації “Рукавичка” в Любляні, зняли полуду з моїх очей.

Прілєпін, як ви знаєте, не просто російський письменник, а й людина, яка брала участь у бойових діях на сході Україні у складі незаконних збройних угруповань і неодноразово в різних інтерв’ю закликала до етнічних чисток українців.

Спантеличена, я відразу надіслала інформацію про “літвечір” у Посольство України в Словенії.

Звідти відгукнулись моментально. І почалася робота на всіх фронтах, щоб запобігти проведенню цього ганебного для Словенії і прикрого для України некультурного “культурного заходу”.

Посольство надіслало ноту протесту в Міністерство закордонних справ Словенії, Міністру культури Словенії та голові Торгово-промислової палати, яка є співорганізатором ярмарку.

Стаття посла України Михайла Бродовича вийшла у провідному словенському виданні Portal Plus.

Я звернулася через знайому до журналістів національного телебачення.

З’явилося звернення Українського осередку Міжнародного ПЕН-клубу до організаторів ярмарку “Не робить промоції терористам!”

Посол України мав особисту зустріч із директором Словенського книжкового ярмарку Здравком Кафолем. І видихнув із полегшенням: “Ольго, із хороших новин така – за словами пана Здравка, Прилєпіна має не бути на заході”.

Обіцяв так обіцяв, але я подумала про те, що переклад його книжки зроблено і гроші у наклад вкладено, тому романтика романтикою, але видавництво не відступиться від ідеї зробити промоцію свого товару, хоч би й без автора. Тому на “захід” треба йти, щоб висловити свій протест особисто. Запросила приєднатись усіх українців у Словенії.

У день “презентації” прийшла на ярмарок завчасно, щоб оглянути територію і за потреби зайняти місце.

Випадково проходячи повз інформаційні стійки, почула, як якась жінка запитала працівника ярмарку: “А де можна отримати квитки на Прилєпіна?”

“Отакої!”, – подумала я і стала за нею в чергу.

“На цю подію квитків немає”, – відповів працівник.

Жінка обурилася: “Не може бути! Нам організатори спеціально повідомили електронною поштою, що на подію можна буде потрапити тільки з квитком – для запобігання різним інцидентам і щоб ніхто зайвий не потрапив”.

Працівник ще раз підтвердив, що квитків немає, жінка розгублено відійшла вбік і почала телефонувати організаторам.

Значить, Прилєпін буде, зрозуміла я.

Запитала того ж працівника, де дамська кімната, і пішла туди повідомити всім, кого це стосується, про почуте.

Потім підійшла до тієї частини ярмарку, де відбуваються презентації і зустрічі з авторами і де планувалася ця максимально захищена словенськими організаторами від українських учасників зустріч з вибраними слухачами.

Там уже було кілька охоронців, що човгали туди-сюди.

Я зробила вигляд, що зайнята не пов’язаною з ними справою – очікуванням, бо й справді очікувала ще приятельку, яка і приєдналася до мене з чоловіком-словенцем та дочкою незабаром.

А тим часом відбулось щось незрозуміле: з коридора, який вів до зали, де мала відбутися зустріч, вивели українку, що тримала в руках плакати з написом #SaveOlegSentsov.

Її вів охоронець заввишки як шафа.

Вона сказала, що сам директор ярмарку Здравко Кафоль наказав силоміць її випровадити, бо, за його словами “таким тут не місце, і він не допустить скандалів на своєму ярмарку. І якщо вона не піде, то він викличе поліцію”.

Нонсенс. Це ж пряме й нахабне порушення конституційно гарантованих прав та свобод людини!

Але проти сили не попреш. Тому я нашвидкоруч скоординувала друзів, що якраз підійшли: наш план – будь-що потрапити всередину, тому ми поводимося тихо й звичайно, як інші слухачі, і говоримо словенською.

Ми зайшли до зали одними з перших, сіли. Відразу за нами зайшли сам Захар Прилєпін, перекладач Борут Крашевец та, я не могла повірити… директор ярмарку Здравко Кафоль.

Той самий, який в очі брехав голові нашої дипмісії, що Прилєпіна не буде.

Він простягнув цьому злочинцю руку і сказав: “Радий вас вітати на нашому ярмарку”.

Відразу за нами зайшли сам Захар Прилєпін, перекладач Борут Крашевец та директор ярмарку Здравко Кафоль

І тут мене помітив перекладач.

Ми з ним не були знайомі особисто, але за моє посилання на інформативну статтю про терориста Прилєпіна, яке я поширила на його сторінці у Facebook, він мене заблокував, а перед тим, упевнена, уважно роздивився. Колеги як-не-як, а Словенія село маленьке.

Борут Крашевец напружився, але виганяти мене із зали не наважився.

Презентація почалася.

Приєдналося словенське телебачення. Ми з подругою підморгнули одна одній: “Це добре: буде їм що показати, коли ми виступимо з протестом”.

Домовилися дочекатися часу для запитань публіки. Вирішили – запитуватимемо.

Прилєпін справив неприємне враження екстремального циніка. Поводився нахабно й самовпевнено. Не забув розповісти про те, що полюбляє читати Євангеліє…

І раптом знімальна група різко вийшла із зали – шкода, шанс донести інформацію до словенських медіа втрачено. Хоча ясно, що так і було заплановано, – щоб уникнути неприємних кадрів.

Чоловік подруги (словенець) сказав: “На словенському телебаченні все наперед домовлено, тож усе одно не показали б”.

Залишалося дочекатися спілкування з публікою, і нарешті ведучий поцікавився, чи є у когось в залі запитання.

Подруга підняла руку. Їй дали слово, і вона словенською, щоб усі зрозуміли, почала говорити, а Борут Крашевец перекладав її слова російською для Прилєпіна: “Ось ви кажете, Євангеліє читаєте. І навіть про монастир пишете. Духовні теми ніби. А як це поєднується з убивством українців на Донбасі? Це такий вид духовності чи просто лицемірство?”

Крашевец почервонів, Прілєпіна струсонуло. Він нахабно відповів: “Спочатку хай на це запитання відповідають українці, які там стріляли в мій бік…”

Але подруга не здалася і почала ставити додаткові запитання. І тут до нас моментально підскочила та жінка, яку я перед тим бачили на інформаційних стійках, і почала вимагати, щоб ми заспокоїлися й дали можливість іншим поставити свої запитання.

По периметру зали стояло повно грізних чоловіків, готових нас вивести. Як мені згодом пояснив знайомий, який там працює, Здравко Кафоль навмисно забезпечив присутність на події багатьох охоронців у цивільному.

Відповідей, як ви розумієте, і на решту запитань моєї подруги не було.

Борут Крашевец знову запитав, чи хоче хтось ще щось сказати. Я підняла руку, але слово дали іншому слухачу.

Знову підняла руку. Ведучий зрозумів, що я не поступлюся і сказав: “Ну, запитуйте, Ольго”. І я запитала. Словенською, щоб зрозуміли всі присутні.

“Я вас раніше поважала, – сказала я перекладачеві. – На мою думку, ви були одним із найкращих словенських перекладачів з російської мови.

Я навіть вважала вас зразком для себе як вашої молодшої і менш досвідченої колеги.

Але як так сталося, що ви обрали для перекладу таку книжку, яка ніколи не буває сама по собі, адже разом із нею ви пропагуєте автора і його життя?”

Борут почав плутано відповідати, і наприкінці сказав: “Я не вважаю Прілєпіна терористом. Мені взагалі не здається, що він зробив щось погане”…

Публіка гула. Всі були обурені нами, шипіли: “До чого тут те, що ви говорите, якщо захід літературний?”

Убогі люди!

До речі, мене здивувало, що людей цих я ніколи не бачила раніше. Так, була в першому ряду представниця Російського центру в Любляні. І все.

А хто всі інші? Росіян у Словенії я теж майже всіх добре знаю в обличчя. Але не було знайомих облич…

Ми з подругою перезирнулися, встали і демонстративно вийшли.

Прілєпін цинічно кинув у спину: “Дякую, що зайшли”.

Як тільки за нами зачинилися двері, охоронець демонстративно їх замкнув на ключ.

Я запитала його, де директор ярмарку Здравко Кафоль? Дуже хотілося дізнатися, чи це в нас тепер у Словенії мода така – брехати в очі? Але охоронець лиш знизав плечима – мовляв, нічого не знаю.

У коридорі ми побачили інших людей, яких не пропустили на презентацію.

Охоронець удавав, що глухий і всіх ігнорував.

Так уперше я дізналася, яка у нас антидемократична країна.

На виході з ярмарку я побачила одинокого протестувальника-росіянина з плакатом, на якому було написано, що йому соромно за російський уряд і таких покидьків, як Захар Прілєпін.

Одинокий протестувальник-росіянин з плакатом, на якому було написано, що йому соромно
за російський уряд і таких покидьків, як Захар Прілєпін

Усе, що вдалося зафотодокументувати, передала в Посольство України для використання з ціллю висловлення претензій словенським брехунам високого ґатунку.

Ольга Мороз, голова Культурно-освітнього товариства в Любляні “Рукавичка”

Джерело: УП. Життя

Без категорії