Асєєв нищив схеми пропаганди та міф, що Росія рятувала російськомовних від нацистів – Андрушевська

Опубліковано: 26.03.2019,  Переглядів: 88

Книга Станіслава Асєєва «Дописи про Донбас»

В’язні Кремля зазвичай мають можливість писати листи, на їхні судові процеси приходять репортери, а представники міжнародних організацій стежать за їхньою ситуацією – усе це неможливе для людей, яких незаконно утримують в тюрмах окупованої частини Донбасу. «Вони перебувають у медійній та юридичній пустелі», – каже польська журналістка Моніка Андрушевська. Днями вона одержала нагороду Польської спілки журналістів та присвятила її Станіславу Асєєву – журналісту, який уже понад півтора роки перебуває в повній ізоляцїі у Донецьку. Моніка одержала нагороду за статтю про зниклих без вісті солдатів, який розшукують матері Bierz cialo, poki daja (Бери тіло, поки дають). Сьогодні Польська спілка журналістів​ виступила із вимогою звільнити Станіслава. Що ще можна зробити для звільнення журналіста про це Радіо Донбас.Реалії розмовляло з Монікою Андрушевською.

– Як зараз польські, взагалі західні журналісти реагують на інформацію про полоненого журналіста: вони знають про це чи щоразу, коли ви згадуєте ім’я «Асєєв» – чуєте запитання «хто це»?

– На мою думку, про Асєєва нічого не відомо, і про нього забули. Скажу так, мій репортаж про Асєєва був написаний на сторінці Белсат, і це перший текст про нього в польських ЗМІ. Крім цього, коли Станіслав був заарештований, про нього ще говорив кореспондент Польського Радіо, який працює в Україні. І це все, що можна знайти в мережі Google на його тему польською мовою.

Я знаю, що під час вручення нагород Польської спілки журналістів, коли Агнешка Ромашевска-Гузи (шеф-редактор телебачення Белсат) зачитала мою промову щодо Асєєва, всі присутні журналісти були досить здивовані, що раніше не знали його історії. Тому сьогоднішня публікація Польської спілки журналістів тішить мене ще більше. Надіюся, що це тільки початок – може, зробимо спільну акцію польських та українських журналістів?

 

Світ повинен дізнатися про Стаса так само, як про Сенцова

 

Я вважаю, що, на жаль, також винуваті ті редакції, куди писав Стас. Звичайно, я знаю, що після його арешту такі міжнародні організації як Committee to Protect Journalists (Комітет захисту журналістів) та Репортери без кордонів були проінформовані. Проте, я думаю, цього замало. Його потрібно згадувати під час кожної можливої професійної конференції, де беруть участь журналісти з України, необхідно постійно робити акції на його користь. Світ повинен дізнатися про Стаса так само, як про Сенцова.

– Як давно ви стежите за долею Станіслава? Чи пам’ятаєте, коли дізналися про його зникнення – якою тоді була ваша реакція?

 

Разом зі зростанням його популярності зростала рішучість сепаратистів щодо його пошуку. Стас нищив схеми пропаганди

 

– Я читала тексти Стаса від того часу, коли він почав писати в українські ЗМІ. Мене не здивував той факт, що його арештували. По-перше, самі тексти підказували, де його можна було знайти, а по-друге, разом зі зростанням його популярності зростала також рішучість сепаратистів щодо його пошуку та зупинки публікацій. Стас нищив схеми пропаганди, руйнував міфи про те, що Росія повинна була рятувати російськомовних людей від нібито українських нацистів.

– Зараз практично не залишилося журналістів, які б збирали інформацію на окупованій території Донбасу. Полон Асєєва ще погіршив ситуацію: страху стало більше, практично всі, хто б міг писати, покинули Донецьк та Луганськ. На вашу думку, як це впливає на ці території, на пересічних людей, які там живуть? Якими будуть наслідки неінформованості загальноукраїнської аудиторії про життя окупованих територій?

 

Перший наслідок – проукраїнські люди на Донбасі стали, як Асєєв писав, тінями на своїй землі. Житлі Донецька свідомі того, що можуть зникнути кожного дня

 

– Перший наслідок, який бачимо, – це те, що проукраїнські люди на Донбасі стали, як Асєєв писав, тінями на своїй землі. Наступними є збільшення безкарності представників ОРДЛО та інформаційна тиша щодо цивільних бранців та військовополонених на Донбасі. Житлі Донецька свідомі того, що можуть зникнути кожного дня, бути нелегально ув’язненими, а ніхто навіть не довідається про це.

 

Асєєв описав ситуацію, в якій мимоволі став свідком розстрілу сепаратистами молодого хлопця. Чи розстріл людей на вулиці був би можливий, якби там були репортери із заходу?

 

У репортажі, опублікованому на сторінках українського тижневика «Тиждень», Асєєв описав ситуацію, в якій, прогулюючись по Донецьку, мимоволі став свідком розстрілу сепаратистами молодого хлопця. Чи розстріл людей на вулиці був би можливий, якби там були репортери із заходу? Справді не вистачає інформації про те, що там відбувається.

В’язні Кремля зазвичай мають можливість писати листи, а на їхні судові процеси приходять репортери, а представники міжнародних організацій стежать за їхньою ситуацією. Натомість, ув’язнені на Донбасі перебувають у медійній та юридичній «пустелі», не мають медичної допомоги, до них не пускають представників Червоного Хреста, ОБСЄ. Через це про тих в’язнів відомо набагато менше і, взагалі, навіть невідомо, скільки їх є.

 

Відсутність західних репортерів в ОРДЛО не є ефектом діяльності лише сепаратистів. На це точно мало вплив також опублікування прізвищ журналістів «Миротворцем»

 

Зважаючи на те, що це в більшості місцеві, їхні родичі живуть у страху і не отримують жодної підтримки ні від України, ні від міжнародних організацій. Я думаю, що якби західні репортери мали більше можливостей працювати там, тема порушення прав людини сепаратистами частіше б розглядалася. Потрібно пам’ятати, що відсутність західних репортерів на Донбасі не є ефектом діяльності лише сепаратистів. На це точно мало вплив також, наприклад, опублікування прізвищ журналістів «Миротворцем». Крім того, Україна не дуже охоче надає акредитації до OOC репортерам, які прямо говорять, що їдуть на окуповані території. Недавно моєму знайомому польському спортивному журналісту Марцину Новаку, який писав публікацію про те, як війна змінила український спорт, відмовили у запиті на роботу в OOC після розкриття планів щодо виїзду в Донецьк, щоб описати стан Донбас-Арени. Цей журналіст в жодному випадку не є проросійський, отже я не розумію, чому йому перешкодили. Його спостереження могли б бути корисними.

 

Прокремлівські журналісти їздитимуть туди і так зі сторони Росії, а тут перешкоджають в’їзду тим, хто не намагається порушувати український закон

 

В мене враження, що подібна діяльність не має жодного сенсу, оскільки прокремлівські журналісти їздитимуть туди і так зі сторони Росії, а тут перешкоджають в’їзду тим, хто не намагається порушувати український закон. Про наслідки відсутності журналістів я сказала вище.

– Знову повертаючись до реакції західної аудиторії та професійної спільноти: за вашими відчуттями, чи усвідомлюють там, яка небезпека нині – працювати в ОРДЛО? Особисто я часто стикаюсь, навіть в Україні, зі щирим запитаннями: а чому не можна працювати в Донецьку?

 

Журналіст, який їде з Заходу до Донецька чи Луганська, завжди буде в кращому становищі, ніж Стас Асєєв

 

– Я вважаю, що насамперед не можна порівнювати ситуацію західних журналістів із ситуацією місцевих з Макіївки. Журналіст, який їде з Заходу до Донецька чи Луганська, завжди буде в кращому становищі, ніж Стас Асєєв, хоча б беручи до уваги, що його родині не погрожують арештом.

Особисто я була в Донецьку лише раз. Провела там два дні, якраз перед початком битви за Донецький аеропорт. Я приїхала туди з метою побачити, як відбуваються вибори президента України. Вирішивши не просити акредитації (в угруповання «ДНР» – ред.), я хвилювався, що під час розмови з їхньою адміністрацією, вони зауважать мою причетність до Майдану, тому я досить швидко виїхала. Окрім цього, поїздки туди для мене були занадто двозначні морально. Я не могла собі уявити ситуацію, де одного дня спілкуюся з українськими добровольцями, а наступного – з сепаратистами. Ще, моя присутність там могла б бути небезпечною для тих, з ким я би спілкувалася (жителів ОРДЛО).

Мабуть, зараз, якби я туди їхала, моє прізвище могло б опинитися в списку полонених. Хоча моя ситуація є інша, тому що я не приховую своєї однозначно проукраїнської позиції, а також, в той же час, займаюся організацією гуманітарної допомоги. Не думаю, що для західних репортерів це було б так само небезпечно.

Джерело: Радіо Свобода

 

Без категорії