Свобода слова та виклики для роботи журналістів в умовах збройного конфлікту в Україні

Опубліковано: 21.06.2019,  Переглядів: 100

Фонд “Демократичні ініціативи”

Найбільші загрози свободі слова та роботі журналістів, на думку опитаних, такі: цензура з боку власників ЗМІ (70%), низький рівень кваліфікації журналістів (53%), а також фізичні загрози чи загроза життю, пов’язані із журналістською діяльністю (41%). При цьому цензури з боку органів влади, журналісти остерігаються менше, ніж самоцензури: 16% і 39% відповідно.

Опитування проведено Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва з 30 травня по 14 червня 2019 року на замовлення Центру прав людини “ZMINA” за підтримки Freedom House в Україні. Всього опитано 127 журналістів.

Оцінка рівня свободи слова

Опитані журналісти високо оцінюють стан свободи слова в Україні. Середній показник становить 7,6 бала за 10 бальною системою, де “1” – дуже погано, а “10” – дуже добре. При цьому, кількість екстремально низьких оцінок (від 1 до 3 балів) становить менше 5%, тому можна говорити про відсутність суттєвої поляризації з цього питання.

Водночас значна частина опитаних у своїй діяльності стикались з порушеннями права на свободу слова та інформації.  Так, найчастіше журналісти стикались з відмовою посадових осіб у наданні журналістам або громадськості суспільно важливої інформації – траплялась у 78% опитаних. Ще майже 43% стикались з цензуруванням готових матеріалів, а 38% – зі замовленням завідомо неправдивої інформації з метою зведення наклепу. Також 13% опитаних представників ЗМІ повідомили про спроби кримінального переслідування себе чи колег.

Найбільші загрози свободі слова та роботі журналістів, на думку опитаних, такі: цензура з боку власників ЗМІ (70%), низький рівень кваліфікації журналістів (53%), а також фізичні загрози чи загроза життю, пов’язані із журналістською діяльністю (41%). При цьому цензури з боку органів влади, журналісти остерігаються менше, ніж самоцензури: 16% і 39% відповідно.

Цензура і самоцензура

Основні побоювання журналістів стосовно загрози цензури з боку власників ЗМІ мають свої передумови. Так, говорячи про те, чи існує в Україні цензура, 12% опитаних говорять про її системний характер, а 68% відповіли, що вона існує в окремих ЗМІ. При цьому майже 94% говорять, що основним типом в цензурі виступають обмеження з боку власників ЗМІ. Також дуже поширеною є самоцензура журналістів – 48%.

Основні обґрунтування встановлення тієї чи іншої форми цензури стосувались пояснення того, що така позиція не популярна у суспільстві  (35%), а також пояснення, що це в інтересах країни чи посилання на те, що у нас війна (30%). Однак, варто відзначити, що майже 30% опитаних ніколи не стикались з жодною формою цензури.

Близько 60% опитаних представників ЗМІ під час своєї журналістської практики стикались із вимогою узгодження інформації від органів влади. Найчастіше такого погодження вимагали посадовці з місцевих адміністрацій (51%) або з міністерств (32%).

На думку опитаних журналістів, існують дві основні взаємопов’язані причини, які схиляють журналістів до самоцензури. Перша – страх втратити роботу (74%), а друга – тиск власника ЗМІ (55%).

Війна збільшила випадки самоцензури з боку журналістів. З цим твердженням погодились 65% опитаних. Ще 26% не визначились з позицією.

Приховування інформації vs розповсюдження фейків

Більшість опитаних журналістів не визначились стосовно того, чи приховували б правдиву інформацію, якщо вважали б, що так буде корисно для держави. Водночас третина опитаних вважає, що таку інформацію все одно треба оприлюднювати.

Опитані категоричні стосовно того, чи має право журналіст чи ЗМІ оприлюднювати неправдиву інформацію для благих цілей, наприклад, для відставки поганих чиновників.  Погодились з такими діями тільки 2% опитаних.

Чверть опитаних журналістів вірять у необхідність обмеженої цензури. Також близько чверті вважають, що в Україні є теми, які не можна піднімати в ЗМІ.

Більшість опитаних вважають, що журналіст має нести якусь відповідальність за поширення фейків. Водночас основна частина схиляється не до кримінальної чи адміністративної відповідальності, а цивільної за позовом особи, щодо якої таку інформацію поширено. Якщо фейки стосуються органів державної влади, то останні повинні мати можливість подавати цивільний позов до суду з вимогою спростування, заборони поширення такої інформації та відшкодування завданої шкоди. Однак лише незначна частка опитаних погоджуються з тим, що за такі дії має бути встановлена кримінальна відповідальність, або ж можливість позасудового блокування такої інформації.

Опитані вважають, що журналіст повинен надавати слово особам, які в очевидний для журналіста спосіб здійснюють протиправну діяльність, однак думки розділились стосовно того, чи давати можливість такій особі надавати висловити свою позицію безумовно чи з певними обмеженнями.

Утім, стосовно терористів опитані декларують інший підхід. На запитання, чи можна/потрібно надавати можливість терористам висловлювати свою позицію суспільству, половина відповіли, що цього не варто робити за жодних умов. Лише кожен десятий опитаний вважає, що треба давати можливість висловитися терористам, оскільки це суспільно важлива інформація. Практично аналогічна ситуація стосовно представників так званих “ДНР/ЛНР”.

Більшість опитаних вважають, що журналісти, які працюють в російських ЗМІ, не повинні нести якоїсь відповідальності, якщо це не пов’язано з поширенням неправдивої інформації

Загрози журналістській діяльності і журналістам

Думки опитаних представників ЗМІ розділились стосовно того, чи може стосуватись діяльності журналістів стаття 114.1 ККУ «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період». Приблизно третина опитаних відповіли ствердно, третина – негативно і третина вагались з відповіддю. Відносна більшість опитаних також вважають, що така стаття ККУ може бути загрозою для журналістів.

Близько третини опитаних журналістів стверджують, що побоюються за власну безпеку. При цьому, більше 43% опитаних під час своєї діяльності отримували погрози, пов’язані зі своєю діяльністю. Найчастіше такі погрози надходили від невідомих (41%), дещо рідше від представників бізнесу, криміналітету чи громадських активістів.

У випадку, коли журналісту погрожують, то найважливіші мотиви для оприлюднення – це важливість інформації для суспільства (68%). Однак, погрози можуть спрацювати, оскільки 42% опитаних говорять, що реалістичність погроз та ступінь можливої шкоди можуть впливати на рішення про публікацію інформації.

Більшість опитаних не бояться законодавчого переслідування за свою діяльність, при цьому кількість тих, які скоріше бояться кримінального переслідування, ніж адміністративних покарань, є дещо вищою: 24% і 14%.

Приблизно 5% від загальної кількості опитаних надходили погрози від правоохоронних органів через журналістську діяльність, в основному від поліції і прокуратури.

Ставлення до прав людини в умовах війни

Абсолютна більшість опитаних журналістів вважають самосуд невиправданим за жодних обставин, однак близько чверті все ж схильні в окремих обставинах виправдовувати його.

Так само більшість опитаних вважають, що не можна виправдати злочини, вчинені під час бойових дій українськими військовими та учасниками добровольчих батальйонів. Лише 8% готові виправдати їх, стверджуючи, що за військових дій всіляке може трапитись. Так само з катуваннями під час війни – лише 7% опитаних виправдовують її в  будь-якій формі.

Джерело: Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва

Зображення: humanrights.org.ua

Без категорії