Журналісти на лінії фронту

Not translated yet For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Тетяна Попова

Ілюстраційне зображення

Уже кілька місяців я чую від іноземних журналістів, що з’явилися зволікання з акредитацією й пересуванням зоною Операції об’єднаних сил (ООС). Незважаючи на те, що в законі про воєнний стан був пункт про поліпшення роботи з іноземними журналістами й збільшення кількості матеріалів у міжнародній пресі, можна констатувати, що цей пункт не виконують. Ба більше, ці ускладнення розпочалися раніше. Після того як АТО переформатували в ООС, надання акредитації почали безпідставно затримувати, і це триває по декілька тижнів.

Наразі я перебуваю в закритій групі для іноземних журналістів у соціальних мережах, де щонайменше десяток представників ЗМІ спілкується між собою з питань акредитування. Зазвичай середній строк, про який вони говорять, для отримання акредитації – це місяць. У грудні 2014 року я розробляла порядок оформлювання прес-карток АТО за акредитацією в СБУ, і ми говорили, що потрібно буде щонайбільше день на акредитацію та ще кілька днів на отримання прес-карток. Зараз цей строк для іноземних журналістів триває близько місяця.

Наводжу декілька цитат від іноземних представників ЗМІ. На запитання “Як довго ви чекали, щоб отримати акредитацію в зоні проведення операції Об’єднаних сил (ООС)?” були такі відповіді:

– Чекаємо із середини листопада на акредитацію ООС. Це відповідь, яку я неодноразово отримую поштою: “Відповідь про вашу акредитацію від СБУ ще не отримали”.

– Востаннє я чекала близько трьох тижнів, мене акредитувала безпосередньо армія, а не СБУ.

– Вважай, що 1 місяць. Зазвичай у мене це відбувається швидше, але цей процес варіюється. У той же час військові прес-центри закриті на фронті…

– Я отримував таку саму відповідь, коли запитував про свою акредитацію, на яку подав заявку 26 листопада 2018 року, і вона ще не готова. Вони сказали мені звернутися до СБУ!!! Досі не розумію, чому мені потрібно звертатися до СБУ, а не до Міністерства оборони!!! Піди й з’ясуй.

– СБУ перевіряє дані від імені Міністерства оборони. Довге чекання дуже поширене – неоднозначні свідчення вказують на те, що звернення до СБУ й спонукання до того, щоб вони знайшли вашу заявку та виконали її, може допомогти, але не гарантує успіху.

– Вони насамперед акредитують великі ЗМІ й ті, які не були в Україні.

– Через тиждень мене акредитували, а мої французькі колеги все ще чекали, коли ми приїхали до Маріуполя (ми разом подавали заявку). Тому ми попросили зробити це швидше, оскільки вже були на місці, і вони зробили це наступного дня, приблизно через два тижні після того, як ми просили акредитацію.

– Ви українці. Це допомагає. Я отримав свою акредитацію наступного дня після надіслання електронного листа.

Чому це сталося? Я пов’язую такі затримки з тим, що координування роботи з пресою в ООС передали до Генштабу. Зараз там працюють у прес-службі ті самі люди, які в РНБО влітку 2014 року не пускали на окуповані території журналістів, які мали зняти й показати, як заходить на Донбас російська техніка. Ще до збиття “Боїнга” MH17. Вважаю, що це було помилкове рішення, яке працювало радше на ворога, так само, як і зволікання з акредитацією для іноземних журналістів зараз.

Також, одержуючи прес-картку, журналіст підписує правила користування, в яких зазначено, що може публікувати представник ЗМІ, а що не може. За порушення користування прес-карткою позбавляють акредитації. Так було, наприклад, із журналісткою Полухіною, яка без дозволу прес-центру приїхала на “промку” (промзону) Авдіївки, а потім опублікувала в “Новой газете” матеріал, який не можна було оприлюднювати. Тому ми можемо говорити, що всі речі стосовно нерозголошення секретної інформації продумані й зазвичай працюють. І тому недопускання або несвоєчасне допускання журналістів солідних західних видань не відповідає українським інтересам. Особливо після того, як закордонні ЗМІ підписали правила користування прес-картками, і враховуючи все, що вони не мають права показувати з погляду безпеки. Так не має бути. Прес-картки видають, до речі, точно на 6 місяців і потім перевидають. Тобто говорити про те, що одночасно чинних прес-карток забагато, не зовсім правильно. Справді, на західні ЗМІ працюють як західні журналісти, так і українські громадяни, наприклад, стрингери, фіксери. Але я зараз говорю про проблеми саме іноземних журналістів великих міжнародних ЗМІ.

Погодьтеся, для закордонних редакцій тримати групу в Україні по декілька тижнів, щоб чекати на дозвіл проїхати через КП з території й на територію, яку контролює українська влада, – не дуже нормально. А це факт, який стався нещодавно з німецькими журналістами в Маріуполі. І це однозначно не поліпшує й не спрощує їхню роботу в Україні. А відповідно, не збільшує кількість і не змінює на краще ставлення до української влади в кінцевих матеріалах у західних ЗМІ. Може, варто це змінити?

Авторка: Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО “Інформаційна безпека”, колишній заступник міністра інформаційної політики України

Джерело: Радіо Свобода

Uncategorized