Насильство не може бути аргументом: заява ПЕН щодо атаки на виставку портретів Шевченка

Опубліковано: 26.02.2019,  Переглядів: 0

19 лютого на станції метро “Тараса Шевченка” в Києві було пошкоджено картини з осучасненими зображеннями письменника, виконані художником Олександром Грєховим.

Здійснив пошкодження вінничанин Юрій Павленко (“Хорт”). У своїх публічних постах у фейсбуку він пише: “Тарас Шевченко показав, як українці ножами “рівняли” єврейсько-польський “мультикультурний простір” на своїй землі”. Павленкові до вподоби ті, кого він вважає справжніми героями Шевченка: “Вони освячують ножі, убивають і переслідують ворогів за ознакою расової, національності чи релігійної приналежності”. В інших постах Павленко прагне залякати автора зображень, Олександра Грєхова, публікуючи його фото та закликаючи “поділитися” інформацією про місце його перебування (утім, пізніше Павленко ці пости стер). 21 лютого Юрій Павленко та його однодумці організували пікет перед будівлею Національного Музею Тараса Шевченка в Києві, на якому, зокрема, припустилися публічного зневаження директора Музею Дмитра Стуса.

Згодом стало відомо, що через погрози організаторам було скасовано виставку портретів Шевченка авторства Грєхова у Львові. Також через небезпеку для музейних експонатів “відклали на невизначений термін” виставку у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

Для розуміння цієї ситуації важливо зазначити, що дії пана Павленка не слід розглядати лише як вияв індивідуальної незгоди: він представляє певний тип свідомості та політичної культури, що панує в сучасних українських радикальних колах і є частиною більшого і помітнішого явища.

Твори Олександра Грєхова можна тлумачити по-різному. Комусь вони можуть здаватися недоречною іронією над Тарасом Шевченком – письменником, який є одним із творців сучасної української нації. Комусь – навпаки, способом зробити образ Шевченка менш пафосним, а тому ближчим до багатьох представників молодого покоління – покоління смартфонів і “мемів”.

Пан Павленко теж тлумачить Шевченка лише так, як йому хочеться. У Шевченкові він прагне чути лише заклик “освячувати ножі” та “рівняти ножами єврейсько-польський мультикультурний простір”. Він не бачить Шевченка, що співчуває, Шевченка, що захищає слабких, Шевченка, що сумнівається, Шевченка, що стає на захист жінок. Це не вписується в його відверто насильницький образ поета.  

Український ПЕН визнає за кожним громадянином право тлумачити мистецькі твори так, як їй / йому хочеться. Ми також визнаємо право людей вирішувати для себе, що, на їхню думку, є мистецтвом, а що – ні.

Але ПЕН категорично виступає проти вторгнення насильства в подібні дискусії чи суперечки. Ми категорично проти непримиренної риторики, знищення творів, а також погроз їхнім авторам чи поширювачам. І тим більше – ми категорично виступаємо проти актів насильства чи закликів до них.

Наостанок зауважимо: в риториці пана Павленка постійно звучить поняття “дегенерати”. Своїми акціями він, на його думку, бореться з “дегенеративним” мистецтвом.

Хочемо нагадати, що востаннє риторику щодо “дегенеративних” творів мистецтва вживав нацистський режим Гітлера в Німеччині.

Ми знаємо, чим усе це закінчилося.